Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 37

Котарба злетів із кітелем під пахвою з другого поверху у вересневий ранок. Підполковник разом із поручником були за десять хвилин у приміщенні штабу й приймали рапорти чергових офіцерів. Стрілянину на кордоні почули у місті, яке пробудилося. Сполохані когути з Горішньої Вигнанки того ранку промовчали. І не горланили когути зі Старого Чорткова.

О 2:30 командир полку «Чортків» підполковник Марцелій Котарба рапортував генералові бригади Вільгельму Орлику-Рюкеману: «Перевага значна, б’ємося вперто, спробую боронити мої напрямки якнайдовше».

О 6:00 ранку Котарбі доповіли, що станція військових голубів - увесь особовий склад і шістсот птахів -покинула місце постійної дислокації і вирушила у напрямку Чорткова.

- Що? - запитав Добровольського Котарба. - Якої курвиної мами вони їдуть до Чорткова?

- Не знаю. Я все з’ясую, пане підполковнику.

О 8 годині до штабу прийшов наказ від головнокомандувача Маршалка Ридз-Сміґлого «З більшовиками не воювати».

О 8:45 два офіцери штабу застрелилися у своїх кабінетах.

О 8:55 Котарбу повідомлено про знищення большевицькою артилерією чотирьох літаків.

О 9:00 підполковник Котарба вислав поручника Добровольського назустріч більшевикам, щоби запитати, пся крев, чому вони вторглися на територію Речі Посполитої. Після перших боїв на кордоні поручник із білим прапором виїхав назустріч радянським танкам і запитав першого зустрічного радянського танкіста, чому вони перейшли кордон?

«Гєрманца ідьом біть», - відповів той.

У дворі штабу торохтіло службове авто Котарби. І хоча зі штабу можна було просто виїхати на бучацьку дорогу і звернути до Заліщик, Котарба сказав їхати до своєї вілли на вулицю Ґрюндвальдську. Він хотів попрощатися з Параскою. З ним були кілька офіцерів штабу і старший ад’ютант капітан Едвард Маржис. Офіцери нервувалися, бо збоку Горішньої Вигнанки лунали постріли і наростав танковий гул.

Близько дванадцятої години підполковник Котарба покинув місто, віллу і служницю Параску в сльозах. Перед Заліщиками вони звернули на Устечко, де через Дністер був стратегічний міст, і який, із розповідей місцевих, ніхто ще не підірвав. Але, під’їхавши до мосту, Котарба з офіцерами побачили, що його підірвано. Вони перебралися у мундири колійовців і, перепливши човном Дністер, ступили на румунську землю.

8

Леопольд Левицький дочитав лист Саші Блондера і вклався спати.

Тої ночі йому приснився Париж.

Несподівано, за тиждень до подій, на порозі хати Левицьких з’явився Йосип Бухіндер, із яким Леопольд тримав підпільний зв’язок (обидва належали до КПЗУ і обох судили як ворогів польської держави). Про Бухіндера не було чути два тижні. «Певно, знову арештували або навіть вбили» - думав Льольо. Але Бухіндер, викликавши Льоля у двір, повідомив про великі події, яких слід очікувати за день-два. Левицький короткозоро дивився в заросле обличчя Бухіндера і намагався зрозуміти, про що той каже. Йосип розповів

Леопольдові, що кілька разів переходив кордон і там, за Збручем, готується щось важливе.