Читать «Дім у Бейтінг Голлов» онлайн - страница 35

Солодко-кислий смак газованої зельтерської згірк.

Іцик похитнувся - до нього підбігли, але він сказав, що все гаразд.

І прикривши лице газетою, плакав як дитина.

7

До бензинової станції на Ринку підполковник Котарба їхав службовим «ЕіаІ-518».

Водієві довелося петляти вуличками, бо сьогодні у Чорткові був базарний день. Селянські фіри, міські брички і військові авта ближче Ринку збилися в суцільну заслону, яку неможливо було обминути. Поручник Вацлав Добровольський вискочив з авта і, викрикуючи, розігнав цивільних на розі, де стоїть готель «Брістоль». У вікна Котарбиного автомобіля заглядали коні й металева збруя черкала обшивку, поки під’їхали до бензинової станції.

Дружина Котарби перебувала у родичів під Краковом. «Добре, що там», - думав він. Коли перші резервісти прибули на чортківську залізничну станцію, підполковник, в розпорядження якого вони переходили, приїхав подивитися, з ким йому доведеться обороняти східний кордон. Із короткої розмови з капітаном Влодзімежем П’ясецьким Котарба з’ясував, що на заході країни - війна.

Отже, Гелена за таких обставин не зможе дістатися до Чорткова та й телефонний зв’язок між Чортковом і Краковом тепер відсутній.

У Котарбиній віллі, у кімнатці на першому поверсі, мешкала служниця Параска, молода українка з Білобожниці. Марцелій і Гелена Котарби прийняли її за рекомендацією фотографа Анджея Злочанського, в якого вони сфотографувалися у перший день призначення підполковника командиром полку «Чортків». Гелена помічала, що за молоді й соковиті форми Парасчиного тіла не раз чіплялося око Марцелія. Але підозрювати Параску не було підстав, бо та справно виконувала свої обов’язки: ходила на ринок купувати м’ясо і зеленину, а до крамниці Моше Зальцінґера бігала по рибу. Кравцям носила одяг: щось зацерувати, щось підшити. Поралася цілими днями на обидвох поверхах дому, сушила подушки і перини, футра пані Гелени і кожух пана Марцелія. На піддашші шукала голубів, які заважали спати Гелені, хоча підполковник казав, що ніякого голубиного воркування ніколи не чув. Гелена встановила свої правила для Параски: не дозволяла їй варити, а лише прислуговувати за обідом і мити начиння.

Тепер, коли Гелена перебувала під Краковом, Параска варила, прислуговувала і мила начиння. Підполковник порушив іще одне правило своєї дружини: Парасці категорично було заборонено митися у лазничці і користуватися туалетом. Але за відсутності дружини Марцелій зламав і це правило. Якось Параска забула зачинити двері до своєї кімнатки на гачок. Коли перебиралася, побачила риб’яче око підполковника, що зазирало в шпару. Парасчине тіло вкрилося сиротами.

Тієї ночі підполковник уперше накинувся на Парасчине тіло, як рятувальник, що кидається з розгону у воду. Коли Параска почула в собі Марцелія, вона скрикнула, але не від болю, а як з’ясувалося, від гусячого пір’я, яким була набита перина. Пишка пір’я вколола Параску в м’яку рожеву сідницю, але підполковник, увійшовши у троянду Параски, так він називав її сором, відчував слизькі пелюстки її квітки. А заслинене і млосне Парасчине стогнання розпалювало підполковника, який згрібав із перини її литки, сідниці й плоский живіт, в єдине тіло, що вислизало з його рук.