Читать «Дізнавач» онлайн - страница 140

І ось їй описали, як чоловіка вбили, а дівчатка — Рая, Соня і Міла втекли. Якщо втекли — Поліна почала шукати далі. В Острі хтось щось бачив, а більше — чув, посилали туди-сюди. Тоді чутки розмножилися — то в одному місці українці ховали аж десять єврейських дітей, то в іншому самі діти кілька років прожили в лісі. Одним словом — легенди. Ховали — правда. Поліна знайшла такого хлопчика і дівчинку. Ще когось із захованих виявила. Але не своїх. Нарешті, за чиєюсь підказкою, поїхала в Янів. Там їй розповіли: дійсно троє єврейських дівчаток ховалися в українській родині. Але загинули. І діти, і їхні рятувальники. Поліна опитала весь Янів — і всі в один голос казали, що діти точно згоріли. На прохання описати зовнішність дівчаток свідки відповідали непевно, їх бачили вже коли горіла хата, у кіптяві й диму. Яка може залишитися зовнішність? Волосся дуже горіло. Багато волосся, отже. Тому й упевнені, що дівчатка. За життя їх якщо хтось і бачив, то тепер Поліні не зізнався, щоб не вийшов висновок: хто бачив, той і виказав.

І кісток потім не було. Чистий попіл. Чистісінький. Полум’я стояло до неба.

Поліна з горя засвоїла одне: зовнішності ніхто достовірно не запам’ятав, кісток не знайшли. Отже, по-перше, це можуть бути й інші діти. А якщо навіть її — то існує можливість порятунку. Кісток не знайшли.

Поліна прожила в Острі кілька місяців, без перепочинку їздила-ходила по селах. Жодних слідів, які б їй хоч трохи до вподоби — не знайшла.

Зустрічалася із Цегельником — той їй нічого втішного не додав.

Стали повертатися евакуйовані. Людей, які до війни жили в Козельці в хаті Файди, Поліна попросила дати знати в Остер, якщо з’являться господарі.

І ось до Козельця повернулася Сіма із сином. Загалом, відбулася зустріч. Сіма як могла виправдовувалася, але виправдатися не могла. Тиснула на те, що вважала: у крайньому разі дівчата і чоловік Поліни залишаться під німцями і якось чоловік знайде при них роботу, а не тинятиметься по чужих закутах у невідомому далекому краю. Тим паче що на очах порожнів Козелець: багато будинків стояли залишені на чесному слові. У Сіми чоловік — комуніст і начальство. Їй обов’язково треба було виїхати. Поліна сказала тільки, що її Зіновій теж комуніст. І нічого тут говорити. Він загинув ні за що. А дівчаток її ховати на той світ ще рано. Поліна їх розшукає. Тільки Сіму не пробачить. Із тим і поїхала.

Коли демобілізувався Мирон — наприкінці сорок п’ятого, Сіма йому розповіла про Поліну, про її дітей і таке інше. Мирон хотів їхати за старою Поліниною адресою — у Середню Азію і навколішках вимолювати прощення. Але життя закрутило. Навколо стільки виявилося горя — дихнути не можна.

До всього його взяла в оберт Євка. Шукала своє майно. Він з нею ходив не тільки тому що вона — Євка. Він з багатьма ходив. Хати розграбували — тих, що в евакуації. Хтось і тут залишився, їх повбивали, чоловіки і сини поверталися з фронту — а хата зайнята. Чи нема її. Або гола до останку. Треба ставити людей на місця. Заспокоювати. Шукати підхід. А який підхід — поліцаї та партизани на одній вулиці мешкають у хатах стінка в стінку. Всіх не посадиш. І мертвих не піднімеш.