Читать «Дівчина, що гралася з вогнем» онлайн - страница 8

Весь перший тиждень вона виступала як ведуча, адже з усіх репортерів тільки вона була поінформована. Та ближче до Різдва Мікаель помітив, що коментувати перебіг подій і повідомляти про нові повороти справи почали журналісти-чоловіки. Перед Новим роком Мікаель стороною довідався про те, що її потурили з програми, бо, бач, таку важливу тему мають коментувати серйозні репортери, фахівці з економічних проблем, а не якесь там дівча з Ґотланда або Берґслаґена, чи звідки там вона взялася! Наступного разу, коли Мікаелю подзвонили з каналу ТБ-4 з проханням дати свій коментар подій, він прямо заявив: погодиться тільки з такою умовою, що питання ставитиме вона. Кілька днів тривало невдоволене мовчання, перш ніж хлопці з ТБ-4 капітулювали.

Певне послаблення інтересу до справи Веннерстрьома збіглося в часі із зникненням Лісбет Саландер із життя Мікаеля. Він так і не зрозумів, що сталося.

Вони попрощалися на другий день Різдва і після цього кілька днів не зустрічалися. Напередодні Нового року пізно ввечері він їй потелефонував, але вона не взяла слухавку.

Новорічного вечора він двічі ходив до її будинку і дзвонив у двері. Першого разу в її вікнах видно був світло, але вона йому не відчинила. Другого в квартирі було темно. У перший день нового року він знову спробував подзвонити, та відповіді не дочекався. Всі подальші спроби закінчувалися повідомленням, що абонент недоступний.

За наступні кілька днів він бачився з нею двічі. Не з’єднавшись із нею телефоном, він на початку січня пішов до неї додому і почав чекати під дверима квартири. Прихопивши з собою книгу, він терпляче простояв так чотири години, і нарешті близько одинадцятої вечора вона увійшла у під’їзд з коричневою картонною коробкою в руках. Побачивши його, вона прикипіла до місця.

— Привіт, Лісбет, — привітався він, згорнувши книгу.

Вона дивилася на нього без будь-якого виразу, погляд не потеплів, не видно було, щоб вона зраділа зустрічі. Вона просто пройшла повз нього і всунула ключ у замок.

— Не запросиш мене на філіжанку кави? — спитав Мікаель.

Вона обернулася до нього і тихо сказала:

— Забирайся геть! Я не хочу тебе бачити.

Потім зачинила двері перед носом безмірно здивованого Мікаеля Блумквіста, і він почув, як у замку клацнув ключ.

Удруге він побачив її через три дні. Він їхав у метро від Шлюзу до «Т-Сентрален» і на станції «Гамла стан», визирнувши у вікно, побачив її на платформі за якихось два метри від себе. Двері саме зачинялися. Цілих п'ять секунд вона дивилася прямо на нього, як на порожнє місце, а потім, коли поїзд рушив, повернулася і зникла з очей.