Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 59

— Що з тобою? — запитала Агата, але Клаудія лише нетерпляче махнула рукою.

Агата й Зоська теж підвелися, але нічого особливо не зауважили. О цій порі в «Емпіку» людей було небагато, і вони відразу збагнули, що зацікавлення Клаудії викликала пара: невисокий, досить міцно збудований хлопець із ледь хвилястим волоссям, і вища за нього, струнка вродлива дівчина. Обоє, як і вони, ліниво походжали між полицями із книжками.

— Це що за чувак? — допитувала Агата.

— Мій колишній.

— Чесно? Нічого особливого.

— Чесно? Мені до одного місця, що ти про це думаєш.

— Я просто хотіла тебе втішити. Але він покинув тебе заради класної дівчини.

— А ти звідки знаєш, хто кого покинув? — розсердилася Клаудія.

— Власне, Агато, ми ж цього не знаємо. Може, це вона…

— Ідіть ви!

— Знаєш, що, Зосько? Ти наче й читаєш купу всього, але від життя геть відірвана! Та якби це вона покинула, то не ховалася би по кутках, щоб глянути на нову кохану. Пройшла б собі повз нього байдуже, закопилила губу й знуджено привіталася, а цієї його дівулі взагалі б не помітила. Ну що, я права?

Клаудія не відповіла.

— Сама бачиш. Це правда. Заспокойся, не мучся, дівчино! Тобі це однаково ні до чого. Гаразд, пішли! — Агата смикнула Клаудію за руку й потягнула в бік дисків і фільмів, водночас легенько пригинаючи її голову, щоб дівчини не було видко понад полицями. — Цей козел тебе не повинен побачити.

Клаудія вперше здивовано глянула на неї й сказала, сама не знаючи, навіщо:

— Його звуть Давид.

Коли дівчата вже вийшли із крамниці, залишаючи Давида з його пасією в товаристві книжок і журналів, Агата мовила сама до себе:

— То он воно що…

— Ну, але… — Зоська намагалася щось зрозуміти. — Але ж… А як же Марцін?

— Марцін? — Агата спробувала пояснити Зосі занадто складну для неї проблему. — А Марцін просто замінник.

— Як це — замінник?

— Отак.

— А ти звідки така розумна взялася? Я тебе в житті ні з ким не бачила, крім нашого вчителя англійської, — допитувалася Клаудія.

— Нічого не вдієш, моя люба, нічого не вдієш. Ці речі просто знають, от і все. Не моя справа, але хлопця шкода. Ти, звісно, йому сказала? — Агата вдавала досвідчену підстаркувату тітку, і схоже, вона справді вжилася в цю роль.

— Кому? Марцінові? Звісно, ні! — гордовито сказала Клаудія. — І не збираюся!

— Дивися, Зосю. Вона дозволила бідолашному закохатися, але не має до нього жодних почуттів. Цікаво, що б сказали на це герої твоїх мудрих романів? — уголос подумала Агата.

— Що це непорядно? — ризикнула Зоська.

— Браво! А ще?

— У романі така ситуація може розвинутися дуже по-різному: зрадливий коханець повертається, але вона вже кохає іншого.

— Нудно.

— Ні, чому? — Клаудії цей варіант явно сподобався.

— Вона закохується в іншого, але він їй каже, що робить все, щоб провчити свою колишню кохану.

— Уже краще!

— Та ви що? Марцін? Він…

Зоська зосередилася так, наче грала в гру «Виграй мільйон».