Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 56

— А чому ні? — заперечила Клаудія. — Така класна книжка. Здається… Принаймні всі так кажуть.

— Для малюків із дитсадочка!

— Гаразд, припиніть цей базар, — перебила їх класна керівничка. — Залишіться після уроку, я вам про все розповім. У нас є ще кілька організаційних справ.

Коли клас, трохи розчарований покаранням, бо вони все-таки очікували чогось більш видовищного, покинув кабінет географії, Беата Крупа перевела подих і повагом мовила:

— Ви повинні зрозуміти, що це ніяке не покарання.

— Але й не нагорода, — процідила Агата крізь зуби, але вчителька не збиралася з нею дискутувати.

— Мене попрохали вибрати трьох хороших, повторюю — хороших дівчат, які хотіли б за це взятися.

— Ну, щодо Агати, то ви радше помилилися, — вихопилося в Клаудії.

— Дамо їй шанс! Кожен хоче бути добрим, найважливіше — могти це показати й мати таку нагоду, — відказала класна. — І ви таку нагоду отримали.

— Теж мені нагода — книжку читати! — знизала плечима Агата.

— Не знаю, як вам про це розповісти, — пані Беата раптово задумалася. — Щоб вас не налякати. Цю дівчинку звуть Магда, вона ваша однолітка.

— І досі читати не навчилася? — здивувалася Клаудія.

— Краще припини, окей? — розсердилася Зоська. — Вона хвора? Неповносправна? — допитувалася в учительки.

— Пам’ятайте одне: якщо для когось із вас це виявиться заважким, ви можете відмовитися. Я знайду когось іншого замість вас. А дівчинка лежить у комі, — пояснила вона і, відвівши погляд, утупилася в стіл.

— Це як? — Клаудія навіть не намагалася вдавати, наче розуміє. — Тоді навіщо їй читати?

— Це таке лікування, — здогадалася Зоська. — Іноді дає чудові результати.

— Ніколи не відомо, який подразник подіє на таку людину. Може, якщо вона контактуватиме з ровесницями, слухатиме, як їй читають, це допоможе їй прокинутися. Її сім’я живе тут віднедавна, здається, Агато, вони твої сусіди? Купили будинок на Шостій вулиці. Так сталося, що всі ви мешкаєте поблизу. Щоправда, Зося по той бік колії, але теж недалеко. Хочу вас попрохати піти туди й обговорити з Магдиними батьками, як вони це бачать. Але не бовкніть їм, що ви прийшли, бо вас таким чином покарано. Наїлася б я тоді через вас сорому! — вона написала на аркушику адресу й простягнула Зосі. — Ну, і про книжку не забудьте. Таку, яку самі б із задоволенням прочитали.

— Якби я знала, хто нам підклав цю свиню… — заговорила в коридорі Агата, — я б йому…

— Це точно не я! — обурилася Клаудія.

— Може, і не ти, а от щодо Марціна я не впевнена…

— Теж вигадала: Марцін і пиво? — пирхнула Клаудія. — Ти що, жартуєш?

— То що, страждатимемо через те, чого ми не робили?

— Чому страждатимемо? — здивувалася Зоська. — Ти ж можеш відмовитися, хіба не чула?

— По-перше, ти мені не наказуватимеш, що робити. По-друге, я не якась там боягузка.

— А по-третє? — зацікавилася Клаудія.

— А по-третє — стули пельку.

Бувають дні, які минають непомітно: без важливих подій, не викликаючи жодних емоцій, не залишаючи в пам’яті жодного сліду, нічого вартого уваги. Один за одним складаються вони в нескінченні тижні, довгі невиразні місяці, роки, що минають безслідно. Їх можна описати одним-єдиним словом: нудьга.