Читать «Дівчата з 13-ї вулиці» онлайн - страница 5

— Важке чергування? — чує вона.

Невідомо чому, питання здається їй недоречним. Кожне чергування важке. Особливо в хірургії. Донька медсестри не повинна про таке запитувати. Мати вже відкриває рота, щоб відповісти, проте лише киває головою.

— Ти кудись збираєшся? — запитує доньку.

Клаудія згадує про кліпсу й квапливо її знімає.

— Е-е-е, ні. Я просто приміряла.

Мати не любить, коли отак виряджаються без причини. Найкраще, якби донька одягла фартуха й стояла біля плити. Але Клаудія не дозволить загнати себе до баняків, немає чого псувати їй життя, оце вже ні!

Щойно мати схилить голову на подушку, дівчина тихенько вислизне з дому й поїде до «Променаду».

Зося захоплено дочитує «Помсту». Їй трохи шкода, що немає кому розповісти про свої враження. Бо «Помста» їй, справді, дуже подобається! Читаючи, дівчина уявляє собі героїв, їхні рухи, жести. Кожна роль — наче подарунок для актора. Удома її ніхто б не зрозумів, тут цінують лише конкретні речі, а точні предмети вважаються пріоритетом.

У школі тим більше не можна ні з чим вискочити. На кожному кроці ти немов під обстрілом. Однокласники сприймають твої вчинки неадекватно, і навіть, коли на уроці відбувається щось цікаве, краще приховати своє справжнє ставлення, інакше рано чи пізно все окошиться проти тебе.

Зося поступово опановує шкільну стратегію й тактику. Рік вона вже змарнувала, бо вірила тому, чому вчили її батьки, мовляв у колективі можна бути собою. Цікаво, звідки вони це знають, бо сама Зося в першому класі гімназії мала не одну нагоду переконатися, що таки не можна. Вона занадто повільно пристосовується до класу. Мабуть, не така вона гарна актриса, як їй самій би хотілося. Проте одне не конче означає інше; якби так було, жоден актор не міг би говорити правду, а більшість її однокласників має неабиякий талант.

Зося ще не знає, чи має талант вона сама. Поки що це лише несмілива мрія, яка поволі зроджується, проростає, як пагін на неродючому ґрунті. Зося вирішила, що відразу на початку вересня потай від батьків запишеться до театрального гуртка. Торкається долонями розпашілих щік і тремтить від думки, що оце вперше в житті ступила на стежку брехні й не уявляє, куди вона її заведе.

Зося думає про наслідки, бо знає, що кожний вибір спричиняється до різних, іноді непередбачуваних, наслідків. З одного боку, хочеться довідатися, чи є в неї талант, записатися до шкільного театру, грати ролі, бодай другорядні, з іншого — вона боїться, що не впорається, і рано чи пізно батьки про все довідаються, і їй доведеться стати до бою із сильнішим за себе ворогом.

Дівчина здивувалася, бо вперше подумала про батьків як про ворогів. Розуміє, що кривдить їх цим, проте відчуває, що іншого виходу немає, і дужче, ніж батьківського гніву, боїться того, що її не приймуть.

Агата втомлена задушливою атмосферою сну, що повсякчас повторюється, але вставати все-таки не збирається. Немає заради кого щось робити й нічого не хочеться. Встати, щоб тинятися домом? Безнадійно. Крім того, навряд чи їй насниться продовження, чергова серія жахастика про таємничу білявку й чоловіків у чорному. Агата розплющує очі й намагається зрозуміти символіку сновидіння. Хто ця дівчина? Злий дух? А може, янгол? І добро чи зло віщує такий сон?