Читать «Галапагос (журнальний варіант)» онлайн - страница 110
Курт Воннегут
Убивці не зачіпали тільки морських ігуан, бо вважали Їх неїстівними. Мине два роки, перше ніж вони збагнуть, що не до кінця перетравлені морські водорості в шлунках цих істот — то не лише смачна гостра їжа, вже готова до столу, а й ліки проти вітамінної та мінеральної недостатності, яка доти завдавала їм чимало клопоту. Тож вони поповнять своє меню. Навіть більше, дехто ласуватиме цим пюре охочіше за решту, і такі люди будуть здоровіші, кращі на вигляд — і бажані-ші сексуальні партнери. Так знов запрацював закон природного добору, внаслідок чого тепер, через мільйон років, людські істоти самі вміють перетравлювати морські водорості-без ігуан, яким вони дали спокій.
І це набагато приємніше для всіх.
Люди, проте, ще вбивають рибу, а коли її не вистачає, їдять олулйв, які й досі їх не бояться.
Я міг би пробути тут іще мільйон років, і все одно, певен, цього було б замало для олушів, щоб вони втямили: люди для них небезпечні. Отож вони й досі, як настає пора парування, — я вже казав про це, — танцюють собі й танцюють.
Того вечора в людей на «Баійї де Дарвін» було справжнє свято. Вони їли на верхній палубі, й сама палуба правила їм за тацю, а капітан був шеф-кухарем. Він готував для них смажених наземних ігуан, фаршированих крабами та дрібно посіченими зябликами. Подавав також смажених олушів, фаршированих їхніми ж таки яйцями й политих розтопленим пінгвінячим жиром. Все це — вельми вишукана їжа. Всі знов були щасливі.
А з першими променями вранішнього сонця капітан та Мері знову пішли на берег, узявши тепер із собою й дівчаток канка-боно. Дівчатка нарешті щось уторопали з того, що коїлось навколо. Всі вони вбивали й убивали, перетягуючи свої жертви на судно, аж поки в його холодильниках уже було, крім Джеймса Уейта, птахів, ігуан та яєць на цілий місяць. Тепер вони мали вдосталь не лише палива та води, а й добрячої їжі.
Капітан уже збирався запустити двигуни. Він поведе судно на схід з максимального швидкістю. При цьому, пояснював він Мері, вони неодмінно пройдуть повз Південну, Центральну або хоча б Північну Америку, якщо тільки… — тут почуття гумору повернулося до нього знов — «… якщо тільки нас не спіткає нещастя і ми не проскочимо Панамським каналом. Та навіть якщо таке й станеться, я вас запевняю: згодом ми опинимося в Європі або в Америці».
Після цього він засміявся, і Мері теж. Все нарешті мало бути гаразд. Але двигуни не запускалися.
9
На той час, коли «Баійя де Дарвін» зникла в спокійних океанських водах — а це сталось у вересні 1996 року, — всі, крім капітана, називали її, з легкої руки Мері, не інакше як «Скрегіт віконниць».
Цю зневажливу назву Мері запозичила з пісеньки, яка була в репертуарі «Мандаракса» й мала такий текст:
