Читать «Вона» онлайн - страница 41

Дорога назад видалась ще похмурішою, аніж туди. Дісталися додому вже пізно ввечері. Виходячи з машини, Марі на вигляд була досить втомлена. На мить вона подумала, що втрачає рівновагу, і схопилась за дверцята машини, сподіваючись, що Тарас цього не помітить. Та він помітив.

— Ви б відпочили, не варто ризикувати здоров’ям. Адже зараз не має такої потреби, — Тарас поглянув на зморену Марі і додав. — Якщо будуть якісь питання, зможемо обговорити завтра. Відпочивайте, а я ще попрацюю…

Марі поглянула на Тараса, але нічого не відповіла. Вона дійсно була виснажена. Постійне зосередження і самоконтроль, щоб абстрагуватись від Тараса та ще й фізичні навантаження, зовсім виснажили її.

Розділ 19

Почуття

Марі піднялась на гору. Намагаючись все обдумати, розкласти все по полицях вона лягла на ліжко, і зрозуміла, що їй це чомусь геть не вдається. Марі відчувала себе збитою з пантелику. Вона розуміла, що все летить шкереберть, і її це обтяжувало на стільки сильно, що просто хотілось втекти. Адже попри все, що їй випало на долю, їй було вісімнадцять, вона була дівчиною, і насамперед людиною! Але раптом її роздуми перебив дзвінок.

— Алло. Ти вмієш вибрати час.

— Я не вчасно?

— Та ні, говори вже, — Марі була такою втомленою, що їй було просто байдуже, який в неї голос, вона не могла вже приховувати своє занепокоєння.

— Як ти там? — Андрій теж був помітно засмучений, ніби настрій Марі передався і йому.

— Тобі збрехати чи сказати як є? — Марі дивилась у стелю, а подумки сиділа поруч із другом, поруч з тим хто завжди з нею, у її серці.

— Так як є!!! Адже того й дзвоню. Це вперше за довгий час ти вийшла у світ. Завеликий ризик, Марі, адже ми так довго тебе ховали. Ти не можеш так ризикувати.

— Ти думаєш я цього не знаю!? Знаю! Я все це знаю! — і Марі з кожним словом розуміла, що має сказати все, що накипіло, інакше вона просто вибухне. — Я не можу! Мене це просто вбиває. Те що я сиджу тут і просто марную час. Я б уже давно була б в іншому місці. Далеко… Розумієш? Робила б щось корисне…

— Так, розумію. Але що з тобою, ти сама на себе не схожа!? Ти ж завжди тверезо мислила, — Андрій зрозумів, що це саме та серйозна розмова, яку він вже не раз прокручував у своїй голові. Адже його не абияк хвилювали ті самі питання.

— Ти стан свій бачила, куди б ти пішла і що б зараз робила? Ти б швидше за все просто десь померла. А те, що ти ще й досі жива і декілька днів витратила на відновлення, — це не гаяння часу, а щасливий шанс який тобі подарувала доля.

— Ооо, доля мені одні подарунки підносить, — іронічно, крізь зуби процідила Марі.

— Нових снів я так розумію не було? Так що це і є твоє основне завдання.

— Андрію… — Марі на мить завагалась чи варто про це говорити, а потім зрозуміла, якщо не йому, то кому??? — Мені важко з Тарасом. Дуже!

— Що трапилось? — занепокоєно запитав Андрій. — Він на тебе тисне?

— Його почуття до мене… вони збивають мене з пантелику. Постійно у вирі емоцій. Він наводить мене не на ті думки. Мені дуже важко.

— Ну, я навіть не сумнівався, що він на тебе западе), — жартома відповів Андрій. — А й справді, кому ж ти можеш не сподобатись? Ти на себе давно в дзеркало дивилась? Ти ж красуня! — підбадьорював Андрій.