Читать «Вона» онлайн - страница 37

Стук у двері відволік Марі від спогадів. Вони разом із Тарасом вийшли з будинку і направились до машини. Марі сіла на заднє сидіння, Тарас сів поруч з Марі. Вона крадькома глянула на нього і миттю відвела погляд, бо була впевнена, що він сяде на переднє сидіння. В такому разі доведеться з ним говорити.

— Як ви себе почуваєте? — постійно повторював Тарас.

— Усе добре, сьогодні зняли шви. Лікар трохи в шоці від того, як на мені все швидко заживає))), — Марі поглянула на Тараса, адже знала, що він зрозуміє, чому це так звеселило Марі.

— Марі, ви тільки скажіть, якщо Вам потрібно якась сума грошей… Можливо речі собі купити? — Тарас це сказав абсолютно без якихось недобрих намірів. Він навіть уявлення не мав, про що ще можна говорити з Марі, адже про демонів говорити в машині він не хотів, а от про одяг люблять теревенити всі дівчата, та й Тарас чудово знав скільки того одягу в Марі. Тому абсолютно чесно вірив, що її це має підбадьорити.

— Речі? — Марі це зрозуміла і розсміялась. Уперше з дня їхнього знайомства, вона так реготала.

— У чому справа? — Тарас був спантеличений. Ще жодна дівчина, якій він хоч раз таке пропонував, так не реагувала. Усе, що діяло на дівчат, з яким він раніше спілкувався з точністю до навпаки, діяло на Марі.

— А навіщо мені речі, в мене нормальний одяг. Чи у вашому домі я маю переодягатись що дві години)? Можливо я маю невідповідний вашому статусу вигляд і можу осоромити вас у місті? — Марі допитливо поглянула на Тараса.

— Ви мене зовсім не так зрозуміли… Я не це мав на увазі. Ви мене не осоромите, просто… Я не знаю… — Тарас сам не розумів як їй усе це пояснити…

— До речі), — Марі, якось підступно посміхнулась, — як ви мене представите, якщо вас хтось про мене запитає)? Це питання було явно провокаційним. І Марі навіть не відразу зрозуміла, що таке бовкнула.

— А як ви хочете щоб я вас представив? — зацікавлено спитав Тарас.

— Ніяк, — Марі зрозуміла, що ляпнула дурницю. Адже такі розмови ні до чого хорошого б не призвели. Просто Тарас її так розвеселив своєю пропозицією з одягом, що вона на мить забула хто вона, і ймовірно уявила, що вона просто дівчина, яка їде в машині з красивим, цікавим хлопцем.

— Мені потрібно щоб якомога менше людей знали про мене, — розсердившись на себе промовила Марі, адже чудово розуміла, який вигляд це має з боку. Сама ж почала, і сама ж зіскочила з теми, ніби сама не знає чого від нього хоче.

— Так, звичайно, я це знаю, — миттєво Тарас став серйозним.

Обидвоє вже пошкодували про розмову яка не відбулась, адже з кожним днем залишатись чужими людьми одне одному ставало все тяжче. Адже часті зустрічі, спільні розмови. Марі з кожним днем все тепліше посміхалась Тарасу, йому так здавалось. А Тарас все довше не міг відірвати погляду від Марі.

Вони відвернулись одне від одного. Обидвоє дивились у вікно, а подумки линули у світ, у якому все було б по—іншому. Марі найбільше дратувало в собі те, що тепер вона все частіше замислювалась, що було б як би вона була нормальною дівчиною. Як би вона тепер жила? У її голові часто виникають картинки з іншого життя, де вона живе як нормальна, і в неї є кохана людина, вірні друзі, сім’я…