Читать «Вона» онлайн - страница 126
Марина Кичка
* * *
Марі відкрила очі. Вона була мертва. Усе всередині тіла померло. Вона оглянула палату. У кріслі сидів Назар.
— Скільки часу пройшло? — Марі навіть не дивилась на Назара.
— Три дні. Марі…
— ТАРАС… — Марі говорила спокійно й холодно.
Назар завмер.
— Його поховали вчора, Марі…— Назар здається кожне слово говорив з великими зусиллями.
— А ДИТИНА? — Марі й досі не поглянула на Назара. Вона дивилась на стіну перед собою. У неї по щоці котилась сльоза, проте вона цього не відчувала.
— Марі… їм не вдалось її врятувати, — він так тихо це промовив, що засумнівався, чи почула його Марі.
— Це був хлопчик, — Марі й досі дивилась на стіну. — Коли я зможу поїхати?
— Лікарі кажуть, що вам потрібно тут побути декілька тижнів. Занадто важкі травми.
— Завтра. Я поїду завтра. Ви все владнали, тут про мене ніхто не знає правди?
— Так, я все владнав. Ви хочете бути вдома? Я повідомлю Анну з Андрієм, вони за вами доглянуть.
Марі вперше поглянула на Назара.
— Їх не потрібно повідомляти. У дім, я не повернусь. Заберіть мої речі і револьвер та привезіть сюди.
— Але Марі, — Назар виглядав розгубленим, — Я МАЮ ПЕРЕДАТИ вам справи.
Він підняв зі стільця папку. Тарас усе залишив Марі.
— Але… — Назар не зміг продовжити, — ще тут лист.
Він простягнув папку Марі.
— Ні лист, ні його майно мені не потрібно, — відповіла Марі, знову втупившись втомленими очима на стіну. Її тон взагалі не змінився, коли ВОНА почула це. — Заберіть мої речі з будинку.
— Марі… я розумію… — Назар підійшов ближче.
— Ні, ви нічого не розумієте, — Марі поглянула на Назара. І він жахнувся. В очах Марі не було нічого, окрім порожнечі.
Він не продовжив далі. Назар опустив руки з папкою. Повернувся і пішов до дверей.
— Ще одне. Знайдіть обручку. Це все.
Назар вийшов з палати. А Марі, не рухаючись, так і пролежала в ліжку, дивлячись на стіну перед собою.
Назар прийшов до Марі за три дні. Марі знала, що він напевно про все дізнавався у лікарів, але до неї не заходив. Вона навіть з ліжка піднятись не могла. Тому Назар розумів, що краще їм не бачитись. Марі намагалась піднятись але впала, і лікарі знайшли її непритомною на підлозі. І тому, коли цього дня Марі змогла звестись на ноги, уже за кілька годин у палаті з’явився Назар з її речами. Марі ледве одяглась, не дозволивши Назару допомогти їй.
— Марі, це те, що ви просили, — він простягнув сумку одній руці, а коробку з обручкою в другій.
Марі опустила сумку на підлогу, узяла коробочку обома руками і розкрила її. У ній сяяла прекрасна обручка. Запанувала тиша. Марі прикипіла поглядом до коробочки.
— Я йому пообіцяла, що скажу так, — вона дістала з коробки обручку, а саму коробочку кинула на ліжко.