Читать «Вона» онлайн - страница 117

Повечерявши, Тарас запропонував посидіти в кабінеті і ще чогось випити. Вони посідали парами й пили вино, усі були веселі й розігріті.

— Боже, Марі, ти ж об’їхала пів країни, — в голосі Анни відчувалось захоплення. — Стільки напевно бачила різних місць?

— У мене зазвичай немає часу на екскурсії, — Марі промовила це з невеликою тінню суму, і водночас її тішило захоплення Анни.

— Ти ж просто супер герой. Ти робиш те, що іншим не під силу. Ні, ні це правда! — ніби запевняючи усіх у своїй правоті. Хлопці просто слухали й хитали головою. — Ти ж перемагала таких створінь, просто побачивши яких, ми б померли з переляку.

Марі помітно ця розмова почала засмучувати, адже вона нібито пробуджувалась від сну.

— А того перевертня, ти ж його можна так сказати врятувала! Хоча явно, що він не пухнастий цуцик). Доречі, він тобі дзвонив? — раптом Анна замовкла і поглянула на Тараса, з таким виглядом нібито ляпнула зайвого.

— Ні, не дзвонив, — Марі коротко відповіла, але вже відчула невдоволення Тараса, тому розуміла, що на цьому розмова не закінчиться.

— Марі, що за перевертень? — Тарас вимогливо глянув на Марі.

— Коли я від’їздила, — почала Марі, уже на той час невдоволена, адже складалось таке враження, нібито вона виправдовується. — Не змогла вбити перевертня. Адже це все таки людина. Пообіцяла допомогти йому… Раптом з рідних людей його ніхто не зрозуміє. От дала йому свій номер. Щоб раптом що…

— Це той хлопець, у якого ти свій одяг залишила? — Тарас, видно з усього, був дуже незадоволений таким ходом подій. Тому це питання вже лунало як докір.

— Я його не залишала, я йому його віддала, — Марі не збиралась продовжувати розмову.

— І ти вважаєш це нормальним. Це так завжди буде? — Тарас не на жарт завівся.

— Я не збираюсь продовжувати цю розмову. Тобі не здається, що ти перегениєш палицю? — Марі сердито поглянула на Тараса. Відчуваючи, що він ні з того ні з сього почав страшенно сердитись і ревнувати її.

— Я перегинаю, а ти не перегинаєш? Хтозна де, хтозна з ким? — Тарас зіскочив на ноги.

І Анна, й Андрій мовчки спостерігали за сваркою. Анна почувалася розгубленою, боялась бовкнути ще щось зайве. Андрій же вважав, що його п’ять копійок зараз будуть недоречними. Марі підхопилась. Вона ледь не вибухнула від люті.

— А ти молодець. Ні дійсно, молодець. Тепер я знаю, що буде далі. Навіть гадати не потрібно. Ти вже все показав. А здається, ще вчора ти мені торочив, що ми з усім справимось!!!

Гнів Марі змінився великими сумними думками.

— То навіщо ж було все це говорити? — Марі поглянула на Тараса, сповненими болю і печалі очима.