Читать «Вона» онлайн - страница 111
Марина Кичка
У цьому була вся Анна, вона не могла не підколоти Андрія навіть зараз.
— Не збиралась я просто прийти і сказати Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ, дурко ти! Так, ото ж, ми з тобою поговорили. До речі, з тебе ще подробиці вчорашнього вечора. Ага, так… Так от, кладу я трубку, і тут заходить у кімнату він. І бачу, що він ввесь такий напружений. Тільки но я хотіла щось випалити, як він мені такий: «Помовчи. Я давно це хотів сказати. І вирішив, що або все, або нічого.» І раптом стає а одне коліно. Уявляєш, я аж рот відкрила))). І каже: «Я кохаю тебе цілу вічність…» Так і сказав «цілу вічність»! Правда мило? «Вічність…І не уявляю, що зможу ще когось так сильно покохати. Хочу бути тільки з тобою», і КАБЛУЧКУ ДІСТАЄ. «Я знаю, що напевно по дурному сподіватись, що ти скажеш так, але я все ж сподіваюсь». А я, дурна, гепнулась біля нього на підлозі. Дивлюсь на нього і думаю: «Ну як я можу сказати йому ні? Він же без мене пропаде)))», ну й напевно тому, що теж його так сильно люблю, що сил немає). То я так і кажу: «ТАК!» А він, здається, реально не очікував такого повороту))). Уявляєш, аж розплакався). Ну добре, не розплакався))), але бачила б ти його вигляд))). За це, мабуть, його й покохала, бо він такий щирий, геть не вміє своїх почуттів приховувати. Так що так))). Марі ти там де?
— Я тут. Нічого собі!!! Оце ви даєте!!! Але я рада за вас, неймовірно рада.
— Ага, а потім він розказав мені, що це ти його надихнула на такий вчинок. Що сказала, що потрібно бути мужнім і боротись за своє кохання. Так що ми перед тобою в боргу))).
— Так, а коли весілля. Мене покличете)? Я навіть на честь такої події попрошу всю нечисть вести себе добре))).
— Тому тобі й дзвоню. Ми одружуємось за тиждень. І я б дуже хотіла, щоб ти в цей хвилюючий день була з нами. Не буде нікого тільки ти.
— Коли!? Анно, ти тільки мені скажи це ви мене розводите?
— Ні.
— Через тиждень?
— ТАК. Марі, так через тиждень. Марі, ти ж хоч не думаєш, що ми робим дурницю??? — Анна раптом заговорила геть іншим тоном.
Марі раптом за сотні кілометрів відчула Анну. Відчула її переживання. Усе, що на неї навалилось. Але ж їй так самотньо. І це геть не по-дурному хотіти бути з людиною, яку ти любиш. Бути з нею весь час, кожної миті. Адже через те, що ВОНИ допомагали Марі, нових друзів вони не заводили, а від батьків віддалились.
— Ні. Я ДУЖЕ РАДА ЗА ВАС! Ви заслуговуєте бути щасливими. І це буде прекрасно. Я з радістю розділю цей день з вами.
— Марі, дякую. Я тебе дуже сильно люблю! Але якщо ти думаєш, що я забула про тебе, ти сильно помиляєшся). Розповідай.
— Та, що розповідати… Ми одружуватись ще не збираємось).
— Так- так- так. А це вже цікаво. Я чую в цьому «ще», що ви вже… Ну розказуй!!!
— Усе дуже заплутано. Він сказав, що любить мене, а я йому… Що теж його люблю. Більше розказувати нічого.
— Що!? — Анна, здавалось, стрибала від щастя чи щось на кшталт того. — Нічого собі ви даєте!!! Оце ви круті, — а тоді Анна заспокоїлась і дуже цікавим тоном тихо запитала. — Так у вас щось було)? Ну, ти ж мене зрозуміла, — промугикала Анна.