Читать «Вона» онлайн - страница 105

Розділ 43

Чоловічий вчинок

— Сумувала за мною? — він наблизився до Марі дуже близько і поклав руку на плече.

Але Марі вже не була тією беззахисною дівчиною, що рік тому. Та зустріч із Владом її загартувала. Цілий рік вона тримала це в собі, нікому, абсолютно нікому Марі про це не розповідала. Вона просто відгородилась від усіх. Проте знала, що рано чи пізно вони зустрінуться, і він пошкодує, що тоді її зустрів і зганьбив. Але зараз побачивши його. Вона зрозуміла, що він абсолютно не вартий того, щоб Марі взагалі про нього думала, він був нічим. Вона швидко опанувала себе.

— Забери руку, бо я її зламаю, — Марі холодно посміхнулась у відповідь.

— Крихітко, ти цього не зробиш, тут стільки людей, — він наблизився ще ближче.

— Що, щось не так? — Марі підняла голову і подивилась йому прямо у вічі. Це був виклик.

— Оооо, невже моя дівчинка така розумна і захистила себе від впливів?

— Отже, забрав руку. І дав мені пройти. Бо я не можу бачити твоє обличчя. Шкода, що я не можу тебе вбити. Але, правду кажучи, бруднити об тебе руки теж не дуже хочеться. Ти навіть цього не вартий.

— Усе гаразд? — Тарас підійшов до Марі і Влада. Поглянув на руку, що й досі тримала Марі за плече, а потім перевів погляд на Влада.

Влад неохоче прибрав руку. Тарас підійшов до Марі.

— Тарас, — він простягнув руку Владу.

— Влад, — він простяг руку у відповідь. — Старий знайомий Марі, а ви напевно новий знайомий? — єхидно посміхнувшись промовив той.

— Владе, досить! Який же ти…

Але Марі себе опанувала, він не заслуговує на те, щоб вона через нього зіпсувала собі вечір. Вона повернулась до Тараса і взяла його за руки. Роблячи вигляд, наче Влада тут взагалі немає.

— Добре, я мабуть піду, вечір все одно вже скоро закінчиться. Дякую, вечір був прекрасний.

Вечір дійсно був прекрасний. Марі прихилилась до Тараса і поцілувала його в щоку. А тоді шепнула на вухо.

— Дякую.

Марі вже збиралась йти. Тарас геть нічого не розумів.

— Ох, Марі, навіщо ж йти, вечір тільки починається, — Влад не заспокоювався.

— Ще одне слово, Владе… — Марі на силу тримала себе в руках. Щосили стиснувши кулаки, вона виглядала дуже рішучою.

— Оу, мені завжди подобався твій норов.

Марі поглянула на Тараса і на Влада, які стояли перед нею. Ні, він того не вартий, щоб впасти в очах Тараса. Марі розвернулась і попрямувала до ліфту.

— Крихітко…

Вона почула зойк. Розвернувшись Марі вже побачила як Влад лежить на підлозі вхопившись за щелепу. А Тарас потирав руку. Він швидко повернувся до Марі, й вхопив її за руку.

— Пішли, — посміхнувся він до Марі. — Тільки не кажи, що він на це не заслужив)))?

— Так, він справді заслужив! — Марі не могла приховати свого захоплення. Адже за неї нечасто заступаються.