Читать «Вогнепальні й ножові» онлайн - страница 7

«І що це була за осінь, з утечами та кредитами…»

І що це була за осінь, з утечами та кредитами:зупинки у різних норах і переїзди потому,дзвінки з чужих телефонів, що були настільки убитими,аж помирали в руках від виснаження та перевтоми.Але вона мовчки дивилася, наче дійсно втішаласяусім випадковим будинкам з дахами холодними.І навіть коли можна було піти – вона залишалася,і навіть коли можна було залишитись – вона виходила.На ніч вона читала мені церковні збірники,оскільки ми й не мали тоді особливого вибору:про всі ці дива святого Антонія,які мені видавались спірними,там, де він виходить на берег і проповідує перед рибою,розповідає рибам про те, що всіх нас об’єднує:про чорний папір повітря, на якому вже все написано,про страх, який ми долаємо, про сни, що стають об’ємними,наповнюючись нашим диханням,нашим голосомі нашими рисами.Розповідає про вітер під шкірою,який робить нас витривалими,про жіноче довге волосся, до якого прив’язуєшся,про глибокі проточні водойми, в яких не варто рибалитаби не виловити птахів із рваними м’язами.Стоїть і говорить рибам, не маючи ні втоми, ні голоду,про ненадійність тонких плавників, якими вони тут рухаюІ риби слухають його, вистромивши з води свої головиЗадихаються, але слухають.

«Глибокі подвір’я, на яких уночі не чути нікого…»

Глибокі подвір’я, на яких уночі не чути нікого,лише яблука падають в жорстку траву, пробиваючи листя.Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,наче в кожній із них ще один голос прокинувся і оселивсяі озивається тепер до мене, і говорить зі мною,пояснює мені речі – таємні та очевидні:що навіть вода у вересні темною стає і мутною,пам’ятаючи все, що з нею трапилося в липні;що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,що в жінок восени прокидається дивне вміння —бачити в темряві кожну стежку і кожну споруду;що навіть остання вуличка зі своїми псами,з брамами зачиненими і нічними трамваямиє прихистком для нас усіх із нашими голосами,є притулком для світел, які ми в собі тримаємо.Тепер і нам, думаю я, доведеться пройти крізь зиму,яка вже стоїть і чекає за міською стіною.Навіть якщо я вас і не виведу, я все одно ітиму,тож і ви не спиняйтеся, ідучи за мною.А всім, хто лишається тут, у своїх вересневих будинкачоловікам і жінкам, дітям, старим і пропащим,всім, хто просіює час в аптеках, школах, на ринках,всім, хто збирав дбайливо свої кольори і пахощі,всім ряженим і переродженим, хворим і порятованимвсім стійким і розгубленим під темрявою терпкою,всім, хто любить у цьому місті без сумніву та утоми,всім вам теплої зими і тихого спóкою.Інею вам на дахах, сонця на гратах.Гарячої вам зневаги і знання головного.Народжуйте веселих дітей.Помирайте в своїх кімнатах.Кидайте це чортове місто.Повертайтеся в нього.