Читать «Вирій загублених душ» онлайн - страница 3

Так вона перетворилася на бездомного собаку, який шукає собі ошийника з цепом. Торре Аннунціата — містечко, куди Аню закинула доля, — було одним із пунктів зупинки туристських караванів, що прямували до Везувію. Найголовніша перепона на шляху вільного заробітчанства — не всі необхідні документ у прибулої. Юридичні прогалини свого становища Аня сподівалася залагодити на місці. Перший же готель більш-менш пристойного вигляду став притулком для української втікачки. Власник цього закладу — синьйор Сильвіо Конті — тимчасово був відсутній. Усім заправляла старша покоївка.

Влітку тут завжди були вакансії. Джина позитивно оцінила таке-сяке знання італійської та педагогічний диплом претендентки — і того ж дня вручила їй пилосос із ганчіркою. Випробування пройшло успішно, хоча такого навантаження Аня не очікувала — увечері піт просто котився з неї. Складалося враження, що у цьому готелі була не одна, а кілька вакансій, які Джина вирішила перекрити одним махом, користуючись послужливістю новенької. Ще була можливість дати зворотний хід — і звернутися до консульства в Неаполі, аби встигнути на свій туристський автобус. Але Аня уявила собі, чого це коштуватиме її родині, — другого резерву на горищі вже не було, — і залишилася працювати покоївкою в цьому готелі. Тут само їй запропонували помешкання — маленьку кімнатку.

Майже всі жінки, потрапивши на чужину, втрачають душевну рівновагу. Дехто починає надміру палити, а часом і заглядати у пляшку. Аня на привезені з дому гроші щодня купувала собі легке пиво. Чекати першої платні залишалося зовсім мало, а їй уже остогиднули і ця робота, і спека, і вимушена покірливість. Принижень та образ українка прощати не вміла і важко мирилася з тим, що їй не дозволяли відлучатися з готелю. Хоч і вільна, але на прив’язі.

Від пива паморочилося в голові і по тілу розповзалася важкувата млявість. Це дозволило трохи розслабитись. Уже минувся біль у руках. Про вишуканий манікюр доведеться забути. Та грець з ним. Вона вже обмізкувала, як розпорядитися зарплатнею. Насамперед двісті євро відішле додому, на решту житиме. Якщо трапиться така нагода, придбає дешевенький мобільник. Ох, Боже мій! Певно, ця самотність і відсутність спілкування колись зроблять її німою й тупою.

Заверещали гальма. Жінка не полінувалась і визирнула у вікно. Чепурний зеленкуватий «Фіат» по-хазяйськи зупинився посеред паркувального майданчика. «Хтось із своїх», — подумала Аня.

Назустріч прибулому притьмом побігла Джина.

— Синьйоре Сильвіо, нарешті!

Маленький похмурий чоловічок у картатій сорочці першим увійшов до вестибюля. У нього був вигляд людини, яка розпоряджається тут усім на свій розсуд. Вочевидь це був власник готелю. Його прибуття з Бразилії чекали з дня на день. Казали, що він їздив туди робити операцію.