Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 57
О.Генрі
Рівно за три хвилини ми вибралися з тієї вулички і опинились біля військових казарм, де Меллінджер розпоряджався, як у себе дома. Полковник і батальйон босоногої піхоти вийшли на вулицю й помарширували до місця, де ми давали концерт, та змовники вже зникли. Але ми захопили свій грамофон і з цим трофеєм повернулись до казарм, а грамофон грав “Всі хлопці для мене однакові”.
Другого дня Меллінджер одводить мене й Генрі набік і починає сипати десятки та двадцятки.
— Я хочу купити у вас грамофон,— каже він.— Мені сподобалась остання пісенька, яку він зіграв на моїй вечірці.
— Тут більше грошей, ніж за нього заплачено, — кажу я.
— Це — з державних асигнувань, — каже Меллінджер. — Платить держава — і зовсім недорого за таку музику.
Ми з Генрі й самі це чудово знали. Ми знали, що грамофон урятував Гомерові П. Меллінджеру його спосіб добувати гроші в той самий момент, коли він ледве не втратив його. Проте ми не сказали йому, що знаємо.
— А тепер, хлопці, вам краще податись у яке-небудь інше місто на узбережжі, — каже Меллінджер, — поки я розправлюся з цими молодцями. Інакше у вас будуть неприємності. І коли вам пощастить побачити Біллі Ренфро раніше за мене, перекажіть йому, що я повернусь до Нью-Йорка, як тільки нагребу трохи грошенят... але чесним способом.
Ми з Генрі принишкли й ніде не показувались, поки не повернувся наш пароплав. Побачивши, що капітан у шлюпці пристає до берега, ми пішли до моря й стали біля самої води. Капітан широко посміхнувся, коли побачив нас.
— Я ж казав, що ви ждатимете, — каже він.— А де ж гамбурзька машинка?
— Вона залишається тут, — кажу я, — щоб грати “О краю мій рідний”.
— Я ж вам казав, — повторює капітан. — Ну лізьте в човен.
Отак ми з Генрі Горсколларом, — додав Кйоу, — завезли в цю країну грамофон. Генрі повернувся в Штати, а я з того часу тиняюсь тут, у тропіках. Кажуть, Меллінджер після того випадку не виїжджав нікуди без грамофона. Мабуть, він нагадував йому про його спосіб кожного разу, коли перед ним з’являлася зваблива сирена з хабарем у руці.
— А тепер він, мабуть, везе його додому як сувенір,— зауважив консул.
— Який там сувенір, — сказав Кйоу. — В Нью-Йорку йому потрібні будуть два грамофони, і щоб грали день і ніч.
VII. Де гроші?
Із запалом узявсь новий уряд Анчурії здійснювати свої права й виконувати обов’язки. Насамперед він послав до Кораліо свого представника з суворим наказом розшукати, якщо можливо, державні гроші, що їх викрав нещасливий Мірафлорес.
Полковник Еміліо Фалькон, особистий секретар Лосади, нового президента, був відряджений із столиці з цією важливою місією.
Бути особистим секретарем у тропічного президента не легко. Треба бути дипломатом, шпигуном, начальником над людьми, тілохранителем свого шефа — й уміти вчасно пронюхувати про змови та революції. Частенько секретар буває таємною рушійною силою в державі, творцем її політики, й тому президент вибирає собі секретаря з більшою обережністю, аніж подругу життя.