Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 36

Доктору Греггу, карантинному лікареві, було років п’ятдесят-шістдесят. У нього були рум’яні щоки й найдовша борода між Топікою та Вогняною Землею. На посаду карантинного лікаря призначив його медичний департамент портового міста в одному з південних штатів. Це місто боялося жовтої пропасниці, одвічної кари всіх південних портових міст, і доктор Грегг мусив оглядати команду та пасажирів кожного судна, яке відпливало з Кораліо; він дошукувався ранніх симптомів хвороби. Робота необтяжлива, а платня — для Кораліо — величенька. Вільного часу багато, і наш лікар поповнював свій заробіток широкою приватною практикою серед жителів узбережжя. По-іспанськи він не знав і десяти слів, проте це йому не ставало на перешкоді: щоб помацати пульс та одержати гонорар, не треба бути лінгвістом. Коли додати до цього, що він любив розповідати одну історію про трепанацію черепа, якої ніхто ще не зміг дослухати до кінця, і що горілку він вважав профілактичним засобом, то цим будуть вичерпані всі його найхарактерніші особливості.

Лікар виволік на тротуар стілець. Він сидів без піджака, прихилившись до стіни, курив і погладжував бороду. В його бляклих блакитних очах засвітилося здивування, коли він побачив перед собою Сміта в незвичайному вбранні всіх кольорів райдуги.

— Це ви доктор Грегг? — запитав Сміт, обмацуючи у своїй краватці шпильку з собачою голівкою. — Констебль... тобто консул сказав, що ви живете в цьому караван-сараї. Моє прізвище Сміт. Я приїхав на яхті. Прогулятись понад берегом, подивитись на мавп та ананаси. Ходімо всередину, док, та випиймо. Кафе, видно, не дуже розкішне, проте, може, нам наллють чого-небудь мокрого.

— Охоче вип’ю з вами трошечки бренді, сер,— відказав доктор Грегг, швидко підводячись.— На мою думку, невеличка порція бренді як профілактичний засіб надзвичайно корисна в цьому кліматі.

Вони вже заходили до пульперії, коли до них безшумно наблизився босий тубілець і звернувся до лікаря по-іспанськи. Він увесь був жовтяво-сірий, як перестиглий лимон; мав на собі бавовняну сорочку та подерті полотняні штани, підперезані ремінним паском. Обличчя в нього було рухливе й насторожене, як у звіра, але не виявляло особливого розуму. Він забелькотів щось так схвильовано й серйозно, аж жаль було дивитися, що стільки запалу пропадає марно.

Доктор Грегг помацав у нього пульс.

— Хворий? — запитав він.

— Мі mujer esta enferma en la casa, — сказав чоловік. Він повідомив єдиною доступною йому мовою, що його дружина лежить хвора в хаті під пальмовою стріхою.

Лікар витяг з кишені штанів жменьку капсул, наповнених якимсь білим порошком. Відрахував десяток на долоню тубільцеві й значуще підніс вказівний палець:

— По одній через кожні дві години.

Тепер він підніс два пальці й виразно потрусив ними перед обличчям тубільця. Потім вийняв годинник і двічі обвів пальцем навколо циферблата. І знов два пальці опинились перед носом пацієнта.

— Дві, дві, дві години,— повторив лікар.