Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 335
О.Генрі
Знайдене виправлення
Стражник прийшов до в’язничної шевської майстерні, де Джиммі Валентайн старанно шив заготовки, і відвів його до канцелярії. Там начальник в’язниці вручив Джиммі помилування, підписане губернатором цього ранку. Джиммі взяв його з стомленим виглядом. Він відбув близько десяти місяців з свого чотирирічного строку, а розраховував пробути у в’язниці щонайбільше три місяці. Коли людина, що має на волі стільки друзів, як Джиммі Валентайн, попадає на відсидку, навряд чи варто навіть голити їй голову.
— Ну, Валентайне, — сказав начальник, — ви вийдете завтра вранці. Візьміть себе в руки і станьте людиною. Ви непоганий хлопець в душі. Киньте зламувати сейфи, живіть чесно.
— Я? — здивовано промовив Джиммі. — Таж я жодного сейфа не зламав у своєму житті.
— Не зламав, — засміявся начальник, — звичайно, ні. Ану, глянемо. Як же це трапилось, що вас запроторили сюди за ту справу у Спрінгфілді? Може тому, що ви не хотіли довести своє алібі, боячись скомпрометувати когось з найвищих кіл суспільства? Чи це присяжні із злості вчинили з вами таке? З вами, безвинними жертвами, завжди трапляється чи перше, чи друге.
— Я? — спитав бездоганно чесний Джиммі. — Та що ви, начальнику? Ніколи в житті я не був у Спрінгфілді!
— Відведіть його назад, Кронін, — посміхнувся начальник в’язниці, — та видайте йому одяг, в якому він вийде. Відімкнете його вранці о сьомій і хай прийде сюди. Обдумайте добре мою пораду, Валентайн.
Наступного ранку о чверть на восьму Джиммі стояв у канцелярії в’язниці. На ньому був огидного крою готовий костюм та пара грубих, рипучих черевиків, які держава надає у розпорядження своїм примусовим гостям, коли звільняє їх. Клерк вручив йому залізничний квиток та п’ятидоларову банкноту, з допомогою яких, на думку закону, він повинен був стати знову порядним громадянином та процвітати. Начальник в’язниці запропонував йому сигару й потиснув руку. Валентайна, № 9762, записали в книгах у графі “помилувані губернатором”, і містер Джеймс Валентайн вийшов на сонячне світло.
Не звертаючи уваги на пташині співи, шелест зелених дерев та аромат квітів, Джиммі попрямував просто до ресторану. Там він пізнав перші солодкі радощі свободи у вигляді смаженого курчати та пляшки білого вина, а також сигари, сортом вище тої, яку дав йому начальник в’язниці. Звідти він, не поспішаючи, попрямував на залізничну станцію. Він кинув чверть долара у шапку сліпого, що сидів коло дверей, і сів на поїзд.
Через три години він вийшов у невеличкому містечку близько кордону штату. Він увійшов до кафе якогось Майка Долана та потиснув руку хазяїнові, який одиноко стояв за стойкою.
— Вибачай, що нам не вдалось зробити цього раніше. Джиммі, мій хлопчику, — сказав Майк. — З Спрінгфілда надійшов протест, і губернатор заноровився. Як живеш?
— Чудово, — сказав Джиммі. — У тебе мій ключ?
Він узяв ключ, піднявся по сходах і відімкнув кімнату в глибині будинку. Все лишилось так, як було, коли він пішов звідси. На підлозі ще лежала запонка Вена Прайса, зірвана з комірця цього видатного детектива, коли поліція взяла верх над Джиммі й арештувала його.
