Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 283

— Та він мені подобається, — сказала Кеті.— У нього ввічливості більше, ніж у двадцятьох кандидатів до магістрату, а коли він іде поруч зі мною, я королева. А от хто він такий, далебі, не знаю. Боюсь, одного дня зайду до нього в кімнату, а на стіні висить у рамці під склом фотографія його баронського замку замість тижневої платні, а самого й сліду нема.

— Та то правда, — одмовила місис Демпсі. — Він таки дуже скидається не то на іспанця, не то на італійця, і дуже вже мудровано говорить як на справжнього джентльмена. А може ти й помиляєшся, бо навряд, щоб людина, що платить за все готівкою й акуратно віддає прати білизну, могла бути з великого панства.

— Але ж він і говорить з якимись викрутасами і так само руками вимахує, як отой французький аристократ, що жив у місис Тул, а потім утік у штанях містера Тула, а замість платні за два з половиною місяці лишив їм фотографію якоїсь Бастилії; мабуть, дідівського замку, чи що.

Містер Брунеллі провадив далі своє палке залицяння. Кеті все ще вагалася. Але одного дня він запросив її на обід, і Кеті почула, що запахло розв’язкою. Поки Кеті в своїй найкращій серпанковій сукні йде разом з містером Брунеллі до ресторану, ми зробимо маленьку перерву і трохи познайомимось з нью-йоркською богемою.

Ресторан “Тоніо” — це ресторан богеми. Навіть де він міститься — секрет. Якщо ви хочете узнати де саме, спитайте в першого-ліпшого громадянина, і він вам скаже, але пошепки. “Тоніо” непривітно приймає відвідувача; парадні двері його завжди зачинені, у вікнах темно; він частує вас досить поганим обідом; під час обіду зачиняється; але якщо вам захочеться поїсти спагетті, то в “Тоніо” це така ж звичайна річ, як у якому-небудь пансіоні холодна телятина; і кажуть, він уже поклав не один долар у якийсь Bancodi... ну, одно слово, в банк з якоюсь довгою назвою, виписаною золотом на вікнах.

І якраз до цього ресторану привів містер Брунеллі Кеті. У вікнах було темно, штори були спущені. Але містер Брунеллі натиснув електричного ґудзика на дверях, і їх зараз же впустили.

Вони пройшли через темний вузький коридор, а потім через сліпучо чисту кухню і опинилися на задньому дворі.

З трьох боків цей двір замикали стіни домів, а з четвертого йшла висока дерев’яна огорожа, біля якої бігало багато кішок. На протягнутій косиною шворці висіли скатерки. Ці скатерки висіли лише про людське око, і їх ніколи не знімали. Вони були там спеціально для того, щоб дати можливість деяким дотепникам покаламбурити.

Просто на землі стояло десятків півтора маленьких столиків, біля яких скупчено сиділи любителі богеми, що йшли сюди цілими лавами через те тільки, що “Тоніо” удавав, ніби він не хоче їх приймати і ніби дає гарні обіди. Тут було кілька представників справжньої богеми, яким набридло їхнє оточення, але затопляли цей ресторанчик люди того сорту, що придумують блискучі промови членам конгресу. Був тут також небіж славнозвісного пасажирського агента Тер-Отської залізничної кампанії.