Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 276

Кернен повернувся до Вудса з диявольською посмішкою.

— Ну, діло на мазі. Він тепер мені вірить. Він погано прикрив рукою трубку, і я чув, як він доручав комусь подзвонити іншим телефоном на центральну і узнати наш номер. Я зараз іще піддам йому жару і потім треба буде забиратися звідси.

— Алло!... Так, я ще тут. Невже ви гадаєте, що я стану тікати від якогось підкупного шматка паперу... Що? Ви упіймаєте мене за сорок вісім годин? Скажіть, вам ще не набридло клеїти дурня? Краще не беріться не за своє діло, а займайтесь собі шлюбно-розлучними справами та вуличними нещасними випадками, та друкуйте всякий бруд та скандали, що годують вас. Ну, на добраніч, мій любий, шкода, що мені ніколи завітати до вас. А я б почував себе у вашому ослиному царстві в повній небезпеці. Тра-ля-ля!

— Він зараз казиться як кішка, що випустила мишу, — сказав Кернен, вішаючи слухавку й виходячи з телефонної будки.— А тепер, Барні, друже мій, ходімо куди-небудь до театру, розважимося трохи. А настане пора, коли порядні люди лягають спати, і ми підемо. Посплю годинки чотири, і гайда на захід.

Вони пообідали в одному з бродвейських ресторанів. Кернен був у дуже гарному настрої і розкидався грішми, немов казковий принц. Далі слухали чарівну, розкішно поставлену оперетку, потім вечеряли з шампанським, і Кернен увесь аж сяяв з самозадоволення.

О пів до третьої ранку вони ще сиділи у куточку в нічному кафе. Кернен, помітно видихавшись, все ще хвалився, бормочучи якусь нісенітницю. Буде похмуро роздумував про сумне закінчення своєї корисної діяльності, як підпори закону.

Раптом в очах його засвітився якийсь здогад.

— Аджеж це можливо, — сказав він про себе. — Далебі, можливо. За стінами кафе тишу раннього ранку прорізали якісь кволі, непевні звуки, певніше, якісь іскорки звуку, одні голосніші, другі тихіші, то зростаючи, то завмираючи серед гуркоту молочних візків і перших трамваїв. Зблизька це були різкі, пронизливі крики, добре знайомі вухам мільйонів столичних жителів, яких вони будили і для яких мали найрізніше значення. Ці крики несли світові горе і радість, сміх і сльози. Тим, що, зщулившись, сховались під недовгочасним захистом нічного покрову, вони віщали про грізний світанок; другим, оповитим щасливими снами, вони говорили, що настав ранок, чорніший за найтемнішу ніч. Деяким багачам вони приносили мітлу, що враз змітала геть усе, що належало їм, поки світили зорі; а бідним — бідних вони просто повідомляли, що настав новий день.