Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 24

— Ізабеллу Гілберт? — перепитав Гудвін, сміючись. — Ні, не доводилось. Судячи з того, що я чув про неї, це дуже рішуча особа, яка ні перед чим не спиниться. Не вдавайтесь у романтику, Біллі. Іноді я починаю боятися, що у ваших жилах тече ірландська кров.

— І я теж не бачив її,— провадив Кйоу.— Але кажуть, що поряд з нею всі красуні, уславлені в міфології, скульптурі та літературі, здаються звичайними хромолітографіями. Досить їй, кажуть, глянути на мужчину, як він обертається в мавпу й лізе на пальму, щоб нарвати для неї кокосових горіхів. А цей президент — подумати тільки! — В одній руці у нього чорт знає скільки доларів, а в другій — ця муслінова сирена, і він скаче собі на доброму мулі, а навколо все співає і квітне.

А бідному Біллі Кйоу за його велику чесність доводиться по-шахрайськи нівечити обличчя оцих напівмавп заради шматка хліба. Яка несправедливість!

— Не журіться,— сказав Гудвін.— Який же з вас лис, коли ви заздрите гусакові? Може, чарівна Гілберт уподобає вас і вашу фотографію після того, як ми обберемо її високого кавалера.

— І вона не прогадала б, — зауважив Кйоу.— Але це не по ній. Її місце в галереї богів, а не на виставці цинкографічних знімків. З такою леді не занудьгуєш, і цьому президентові просто повезло. Та я чую, як лається Кленсі в задній кімнаті, адже йому доводиться працювати за двох.

І Кйоу поринув за лаштунки своєї “галереї”, насвистуючи якийсь веселий мотив, що так не пасував до його недавнього зітхання з приводу сумнівного щастя президента-втікача.

Гудвін повернув з головної вулиці на бокову, дуже вузеньку, що перетинала головну під прямим кутом.

Ці бічні вулички заросли густою, буйною травою, яку поліція регулярно підрізала своїми мачете, щоб вона не заважала пішоходам. Вузькі кам’яні тротуари тяглися вздовж непоказних, одноманітних глиняних будиночків. На околицях міста ці вулички сходили нанівець, і натомість з’являлися вкриті пальмовим листям хатки карібів та бідніших тубільців, а також злиденні халупки ямайських та вест-індських негрів. Кілька більших будівель височіло понад червоною черепицею одноповерхових будиночків — башта тюрми, готель де лос Естранхерос, резиденція агента фруктової компанії “Везувій”, крамниця й оселя Бернарда Бреннігена, руїни собору, де побував колись Колумб, і найрозкішніша будівля — Casa Morena — літній “білий дім” президента Анчурії. На головній вулиці, що тяглася вздовж берега — тобто на місцевому Бродвєї,— містились найбільші магазини, державний склад коньяку, пошта, казарми та торговий майдан.

Гудвін пройшов повз будинок, що належав Бернарду Бреннігену. Це була сучасна дерев’яна будівля на два поверхи. В нижньому містилась крамниця Бреннігена, на другому жив сам хазяїн. Навколо всього будинку йшла широка тінява веранда. Гарненька жвава дівчина в красивому білому вбранні, що ніби аж леліло на ній, перехилилася через бильця й усміхнулась Гудвінові. Вона була не смаглявіша за яку-небудь аристократку Андалузії і вся яскріла й палала, як тропічне місячне сяйво.