Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 171

Він вибіг через зелені двері й помчав сходами вниз. Хвилин через двадцять він повернувся і легенько постукав у двері ногою, щоб вона відчинила. Обидві руки його були зайняті пакунками з бакалійної крамниці та ресторану. Все принесене він: розклав на столі. Тут були і хліб з маслом, і холодне м’ясо, і кекс, і солодкий пиріг, і різні приправи, і устриці, і смажене курча, і пляшка молока, й навіть чайник з гарячим чаєм.

— Це просто дурість — не їсти, — суворо промовив Рудольф. Щоб ви більше ніколи не йшли на такі дурні парі. Вечеря готова.

Він допоміг дівчині сісти на стілець біля столу і спитав:

— У вас є чашка для чаю?

— На полиці біля вікна, — відповіла вона.

Коли він повернувся до столу з чашкою, вона, сяючи від задоволення очима, саме їла велику маслину, яку з інстинктом, властивим жінкам, швидко знайшла і дістала з пакунка. Він сміючись забрав її в неї і налив повну чашку молока.

— Спочатку випийте оце, — велів він, — а потім трохи чаю та куряче крильце. Якщо добре себе почуватимете, то завтра з’їсте маслину. А тепер, коли дозволите бути вашим гостем, повечеряємо.

Він присунув до столу другий стілець. Від чаю обличчя дівчини ледь порожевіло і вона трохи пожвавішала. Почала їсти з тою граціозною жадібністю, яка властива голодним диким звірам.

Здавалося, вона вважає присутність юнака і допомогу, яку дістала від нього, цілком природним явищем. І це не тому, що вона нехтувала умовностями: просто пережите давало їй право відкинути все штучне в людській істоті. Але поступово сили та спокій повернулися, разом з ними повернулась свідомість того, що треба додержуватись деяких умовностей.

Вона почала розповідати йому про себе. Це була одна з тисячі маленьких історій, які щодня трапляються в місті — розповідь про звичайну продавщицю з низькою платнею, про штрафи, від яких зростають прибутки магазину, про хворобу і втрачену роботу, про розбиті надії і, зрештою, про те, як у зелені двері постукала Пригода.

Але Рудольфові ця розповідь видалася такою ж величною, як “Іліада” або найкращі сторінки роману “Випробування любові Джуні”.

— Тільки подумати, що вам довелося пережити це! — вигукнув він.

— Це був просто жах, — сумно мовила дівчина.

— Невже у вас немає ні родичів, ні друзів у місті?

— Немає нікого.

— Я теж самітний на світі, — сказав Рудольф, помовчавши.

— Я дуже рада, що це так! — швидко сказала дівчина. Юнакові було приємно це почути.

Несподівано повіки дівчини стулились, і вона глибоко зітхнула.

— Страшенно хочеться спати, — сказала вона. — Мені так гарно.

Рудольф підвівся і взяв свій капелюх.

— Ну, тоді на добраніч. Вам треба поспати.

Він подав руку, вона взяла її і промовила “на добраніч”. Але в її очах було таке красномовне, щире і зворушливе запитання, що він відповів:

— Завтра я зайду, побачу, як ви тут. Вам не так легко буде позбутися мене.

Потім, коли Рудольф ступив уже до дверей, вона спитала, як він потрапив до неї, ніби причина цього була куди менш важлива, ніж сам факт його появи.

— А як це сталося, що ви постукали до мене?