Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 140

О дев’ятій прийшов Мак-Каскі. На руці у нього було пальто, а в зубах люлька. Він вибачився перед пожильцями за те, що потурбував їх, вибираючи, куди б поставити ногу в черевику найбільшого розміру.

Увійшовши до кімнати, він був приємно здивований. Замість конфорки від плити або машинки для картопляного пюре, від ударів яких йому звичайно доводилось уникати, в нього полетіли тільки слова.

Мак-Каскі вирішив, що ласкавий травневий місяць пом’якшив серце його дружини.

— Чула я вже, — долетіло до нього замість кухонного посуду — і як ти вибачаєшся перед усякою поганню, що незграбними ногами наступив їй на хвіст, у жінки на шиї ладен танцювати, і хоч би що, а я його, негідника, жду не діждусь, аж очі болять і вечеря простигла, купила її на останні гроші, ти ж пропиваєш по суботах у Галлегера всю зарплатню, а сьогодні вже двічі приходив по гроші чоловік від газової компанії.

— Жінко! — сказав Мак-Каскі, кидаючи пальто і капелюх на стілець. — Цей галас псує мені апетит. Нехтуючи ввічливістю, ти руйнуєш цемент, що скріплює цеглини у фундаменті суспільства. Коли дами перегороджують дорогу, то джентльмен повинен попросити дозволу пройти між ними, це просто вияв його дотепності. Чи не досить тобі виставляти своє свиняче рило у вікно, може, ти краще даси мені їсти?

Місіс Мак-Каскі важко підвелась і підійшла до плити. В її руках було щось таке, що примусило містера Мак-Каскі насторожитися. Коли куточки її губ опускалися вниз, це, наче барометр, віщувало град горщиків та казанків, фаянсових, емальованих, чавунних.

— Ага, свиняче рило? — сказала місіс Мак-Каскі і шпурнула у свого володаря повну каструлю з тушеною ріпою.

Мак-Каскі не був новаком у таких дуетах. Він знав, що чекає його після вступу. На столі лежав шматок смаженої свинини, прикрашений трилисником. Цим він і відповів, після чого негайно одержав від жінки хлібний пудинг у полив’яній мисці. Шматком швейцарського сиру чоловік влучив місіс Мак-Каскі під око. Вона кинула в нього кофейник, повний гарячої, чорної, не позбавленої запаху рідини. Цим закінчувалося меню, а відповідно мала б закінчитися й битва.

Але Мак-Каскі не належав до відвідувачів дешевих ресторанів. Хай злиденна богема вважає, що кава — це вже кінець обіду. Хай собі порушує світські норми. Він вчинить хитріше. Він з досвіду знав, що є ще миски для миття рук. У пансіоні Мерфі їх не було, але під рукою був чудовий замінник. Він, тріумфуючи, шпурнув миску для умивання в голову своїй дружині-супротивниці. Місіс Мак-Каскі вчасно ухилилася. Вона схопила праску, з допомогою якої сподівалась остаточно покінчити цю гастрономічну дуель. Але голосний крик унизу спинив її та містера Мак-Каскі і примусив їх укласти перемир’я.

“Це знову Джон Мак-Каскі з своєю хазяйкою, — роздумував полісмен. — Піти розборонити їх, чи що? Ні, не піду. Вони люди сімейні, розваг у них мало. Видно, вже скоро закінчать. Не позичатимуть же вони тарілок у сусідів”.

І саме в цю мить на нижньому поверсі почувся пронизливий зойк, в якому були жах і невимовне горе.