Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 114

Іноді щось дивне творилось вечорами в крамниці Діккі. В передньому приміщенні було темно, але в задній кімнатці Діккі з невеличким гуртком своїх друзів сидів за столом і до пізньої ночі провадив якісь потаємні розмови. Потім тихенько випускав гостей на вулицю, а сам підіймався вгору, до своєї маленької святої. У його нічних гостей був вигляд змовників; усі вони були в темних костюмах і темних капелюхах. Звичайно, ці темні діла були помічені, і в місті почались розмови.

На іноземців, що жили в Кораліо, Діккі начебто не звертав ніякої уваги. Гудвіна уникав, а хитрий маневр, з допомогою якого йому пощастило врятуватись від історії доктора Грегга про трепанацію черепа, досі згадується в Кораліо як шедевр блискавичної дипломатії.

Він одержував багато листів, адресованих то містерові Діккі Малоні, то сеньйорові Діккі Малоні, і Паса дуже пишалася цим. Коли стільки людей хочуть листуватися з ним, значить, і справді його вогненна шевелюра сяє на цілий світ. А про що писалось у тих листах, вона ніколи не цікавилась. От би вам таку дружину!

Діккі припустився в Кораліо тільки однієї помилки: він опинився без грошей у дуже неслушний час. Звідки взагалі брались у нього гроші, ніхто не знав; адже його крамничка майже не давала прибутку. Та раптом таємниче джерело вичерпалось, та ще й у дуже скрутний для Діккі час. Саме тоді, коли comandante, дон сеньйор полковник Енкарнасіон Ріос, кинув погляд на святу, що сиділа в крамниці, й відчув, як серце в нього тьохнуло.

Comandante, який добре знався на всіх тонкощах залицяння, спершу натякнув на свої почуття дуже делікатно: одягся в парадну форму й став ходити козирем перед вікнами Паси. Вона несміливо поглянула на нього своїми святими очима й помітила, що він дуже скидається на її папугу Чічі; вона навіть усміхнулась. Comandante побачив усмішку, яка мала зовсім інше значення, ніж він думав, і вирішив, що справив потрібне враження, самовпевнено зайшов до крамнички й наблизився до дами, щоб сказати комплімент. Паса набрала холодного вигляду; він посилив атаку. Вона велично розгнівалась; він, зачарований ще більше, зовсім забув про обачність і став наполягати. Вона наказала йому вийти з крамниці; він спробував схопити її за руку, і... увійшов Діккі, широко усміхаючись, повний білого вина й самого сатани.

Він витратив п’ять хвилин на те, щоб покарати comandante за всіма правилами науки, так, щоб тому боліло якомога довше. Потім викинув необачного зальотника за двері, на каміння вулиці непритомного.

Босоногий поліцейський, що стежив за пригодою з другого боку вулиці, засвистів. З-за рогу, від казарм, прибігло чотири солдати. Коли побачили, що порушник порядку — Діккі, вони зупинились і теж почали свистіти. На сигнал прибуло підкріплення — ще восьмеро солдатів. Вважаючи, що сили тепер приблизно рівні, вояки почали наступ на злочинця.

Діккі, охоплений бойовим завзяттям, нахилився до comandante, видобув шпагу, яка була в того біля пояса, й атакував противника. Регулярна армія кинулась навтіки, і Діккі переслідував її чотири квартали, жартома поколюючи шпагою верескливий ар’єргард та черкаючи шоколадні п’яти, що мелькали перед ним.