Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 108

У просторому natio свого палацу президент розпорядився напнути широке полотнище. І під ним Уайт улаштував свою тимчасову студію. Великий муж позував йому щодня по дві години.

Уайт працював сумлінно. Але що далі посувалась робота, то частіше мучили його напади презирства, безмежної зневаги до себе, глибокої туги, сардонічного сміху. Кйоу з терплячістю великого полководця заспокоював його, улещав, переконував і не давав йому відступитись від картини.

В кінці місяця Уайт заявив, що картина готова — з Юпітером, Вашингтоном, ангелами, хмарами, гарматами та всією іншою бутафорією. Обличчя художника було бліде, уста міцно стиснуті. Він сказав, що президентові картина дуже сподобалась. Її мають повісити в національній галереї державних діячів та героїв. Художникові запропоновано зайти завтра до Casa Morena по гонорар. У призначений час він вийшов з готелю, ні словом не озиваючись на веселе базікання Кйоу.

За годину він увійшов до кімнати, де на нього чекав Кйоу, кинув капелюх на підлогу й сів на стіл.

— Біллі, — сказав він силуваним, здушеним голосом. — У мене є трохи грошей на Заході, я вклав їх у невеличке діло, яке веде мій брат. Цим я й жив, коли вивчав живопис. Я заберу у брата свій пай і поверну тобі все, що ти витратив на цей задум.

— Як! — вигукнув Кйоу, підхопившись із крісла. — Тобі не заплатили за картину?

— Заплатили, заплатили, — сказав Уайт. — Але річ у тому, що картини вже не існує, отже, немає й грошей. Коли тобі цікаво, послухай, це повчальна історія. Ми з президентом стояли й дивились на картину. Прийшов його секретар і вручив мені чек на десять тисяч доларів, виписаний на нью-йоркський банк. Як тільки чек опинився у мене в руках, я просто збожеволів. Я розірвав його на дрібні шматочки й кинув на підлогу. Поблизу маляр фарбував колони natio, біля нього стояло відро з фарбою. Я схопив щітку й вимазав піввідра синьої фарби, поки знищив той десятитисячний кошмар. Потім уклонився й вийшов. Президент стояв мовчки, навіть не поворухнувся. Може, вперше переживав таку несподіванку. Я знаю, що скривдив тебе, Біллі, але я не міг інакше.

У місті було неспокійно. На вулиці чувся змішаний гомін, що все наростав. Його пронизували різкі вигуки, в яких угадувалися слова: Bajo el traidor! Muerte el traidor!

— Чуєш? — болісно промовив Уайт.— Я трохи розумію по-іспанськи. Вони кричать: “Геть зрадника!” Я чув таке й попереду. Я відчував, що вони мають на увазі мене. Я зрадив мистецтво. Я не міг не знищити картину.

— Геть дурня! Геть йолопа! Такі б вигуки були більше до речі, — відказав Кйоу, палаючи обуренням. — Ти розірвав десять тисяч доларів, мов стару ганчірку, тільки через те, що вимазав на п’ять доларів фарби не так, як тобі хотілось. Сумління замучило! Коли мені ще раз доведеться брати компаньйона для якої-небудь комбінації, я поведу його до нотаріуса й примушу скласти присягу, що він ніколи не чув слова “ідеал”.