Читать «Вельветовий Кролик, або Як іграшки стають справжніми» онлайн - страница 2

— Отже, ти Справжній? — спитав Кролик, але одразу пожалкував, думаючи, що Кінь може бути занадто чутливим. Однак Кінь тільки посміхнувся.

— Дядько Хлопчика зробив мене Справжнім. Це було багато років тому. Але щойно ти стаєш Сравжнім, ти вже не можеш стати несправжнім. Це назавжди.

Кролик зітхнув. Він думав про те, що мине багато часу, перш ніж це може статися з ним. Він мріяв стати Справжнім, щоб відчути, як це, але думка про те, що він стане миршавим, а його вуса та очі випадуть, дуже його засмучувала. Він хотів стати Справжнім буз цих незручностей.

У домі жила жінка, яку називали Нянею, вона всім керувала в дитячій кімнаті. Часом вона зовсім не помічала розкиданих всюди іграшок, але часом, без жодної видимої причини, вона налітала, наче ураган, і наспіх розштовхувала іграшки по шафам. Вона називала це «прибиранням», і всі іграшки просто не могли її терпіти, особливо олов’яні солдатики.

Одного вечора, коли Хлопчик вже готувався до сну, він ніяк не міг знайти порцелянового собаку, з яким зазвичай спав. Няня поспіхом вирішила, що вже надто пізно, аби шукати порцелянового собаку, тож вона окинула дитячу оком і побачила відкриті дверцята шафи з іграшками.

— Ось, — сказала вона. — Візьми свого старого Кролика. Він підійде. — Вона витягла Кролика за вухо і вклала в обійми Хлопчика.

Тієї ночі, і багато ночей після цього, Вельветовий Кролик спав у ліжку Хлопчика. Спочатку йому це здалося досить незручним, бо Хлопчик то міцно його обіймав, то давив його, перевертаючись уві сні, то заштовхував під подушку так, що той ледве дихав. До того ж Кролик сумував за місячним світлом у дитячій, коли в усьому будинку стояла тиша, і за його розмовами зі Шкіряним Конем. Але з часом йому почало це подобатися, адже Хлопчик розмовляв з ним і робив для нього тонелі із ковдри, які, за його словами, були схожі на нори, в яких жили справжні кролики. Вони разом грали, перешіптуючись, коли Няня йшла вечеряти і залишала нічник на поличці каміна. І коли Хлопчик засинав, Кролик линув до його теплого підборіддя і мріяв, а Хлочких міцно його обіймав усю ніч.

Час минав, і Кролик був дуже щасливий, такий щасливий, що не помітив, як його чудова вельветова шубка ставала все більш пошарпаною, хвіст розпустився, а рожева фарба з носа, в який цілував його Хлопчик, повністю злізла.

Настала весна, і вони стали цілісінькі дні проводити в саду: куди Хлопчик — туди Кролик. Він катався на тачці, влаштовував пікніки на траві, будував хатинки для фей під гілками малини біля квітника. Одного разу, коли Хлопчика несподівано покликали пити чай, Кролик так і залишився лежати на галявині доти, доки в сутінках Няня не прийшла розшукувати його зі свічкою, адже без нього Хлопчик не міг заснути. Він був мокрим від роси і весь в землі після занурення в нори, які хлопчик для нього вирив у квітнику, і Няня бурчала, витираючи його своїм фартухом.