Читать «Велике вчення» онлайн - страница 4

[10.3.] «Канон віршів» каже: «Q, шляхетний чоловік, що несе радість, — батько й мати народу». Любити те, що любить народ, ненавидіти те, що він ненавидить, — це називається бути батьком і матір'ю народу.

[10.4.] «Канон віршів» каже: «Неприступні ті Південні гори. Круті їхні скелясті схили. Достославний наставник Інь — весь народ поглядає на тебе». Володареві держави не можна не бути пильним. Якщо він відступиться вбік, Піднебесна скарає його!

[10.5.] «Канон віршів» каже: «Династія Інь, ще не втративши своїх підданих, була здатна відповідати Верховному владиці. Слід вбачати застереження в долі Інь. Не легке величне призначення». Сказане означає, що, коли здобудеш підтримку мас, здобудеш державу, а коли втратиш підтримку мас, втратиш і державу.

[10.6.] Тому шляхетний чоловік передусім пильно ставиться до своєї благодаті. Володіючи благодаттю, володієш людьми. Володіючи людьми, володієш грунтом. Володіючи грунтом, володієш багатством. Володіючи багатством, володієш його застосуванням.

[10.7.] Благодать — корінь, багатство — верхівка.

[10.8.] Якщо корінь вважається другорядним, а верхівка — першорядною, то, змагаючись із народом, верхи чинять загарбання.

[10.9.] Тому, коли багатства скупчуються у правителя, народ розходиться від нього, а коли багатства розходяться серед народу, він скупчується довкола правителя.

[10.10.] Тому негідно випущене слово так само негідно повертається, а негідно набуті цінності так само негідно розходяться.

[10.11.] В «Указі Кан-шу» сказано: «Призначеність не лишається сталою». Це означає, що коли будеш добрий, здобудеш її, а будеш недобрий — втратиш.

[10.12.] У «Чуських писаннях» сказано: «У державі Чу нема такого, що вважалося б скарбом, — лише добро там вважають скарбом».

[10.13.] Дядько Фан казав: «У людини, позбавленої вітчизни, нема такого, що вважалося б скарбом, — гуманність і спорідненість вона вважає скарбом».

[10.14.] У «Циньській клятві» сказано: «Якщо певний підданий буде прямий і чесний, хоч і не наділений іншими талантами, але сердечне відкритий до них і мовби сам сповнений ними, прихильний до талантів інших людей, як до власних, щиро залюблений у людську даровитість та досконало-мудрість і здатний переповнитися цим не лише на словах, а й насправді, то він зуміє оберігати моїх дітей, онуків і простий народ. О, скільки тут користі! Якщо ж він відчуватиме ревнощі й заздрощі до талантів інших людей і через це ненавидітиме їх, протидіятиме даровитостті й досконаломудрості в людях, аби не дати їм ходу, нездатен переповнитися цим насправді, то він не зуміє оберегти моїх дітей, онуків і простий народ. Як же це не назвати небезпекою!»