Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 37

— Ну, добре, згодом. Є важливіша справа…

— Стривай, дай розповім. Отже, їдемо ми й звалилися в ловчу яму… Поки під'їхали броньовики, ці собаки вбили Сегаля і ще чотирьох. Потім закрутилася веремія! Ми їх оточили, шістдесят чоловік застрелили на місці, а решту узяли… Та найцікавіше ось що: за деревом спіймали бабку, зморщену, в якійсь ряднині з бахромою. Ну, точнісінько, як ти описував. І лається нашою мовою…

— Де вона? — заволав Горацій.

— Не кричи. Вона дуже кусалась і дряпалась, а я цього не люблю. Ну й, сам розумієш… Ти ж не сердишся?

ТВОРЕННЯ СВІТУ

(феєрія)

— Перед вами — найдурніша з усіх моїх знайомих зірок, — голосом лектора-професіонала сказав Кондрацький. — Її енергія в десять разів більша від енергії сонця, але єдина планета, Діана — який дурень міг так її назвати? — літає десь за сім мільярдів кілометрів. Чи справедливо це? Ні, несправедливо!

— Цеглина? — спитав Шерлаков.

— Абсолютна, — запевнив інструктор.

— Перша група складності,— з нейтральним виразом сказав Регван.

— Ну, ви ж у мене здібні! — засміявся Кондрацький і поплескав обох студентів по потилицях.

Корабель увімкнув бар'єрні дюзи і швидко відплив од неможливо білого й страшного на вигляд сонця.

— Тек-с. Зараз гора повинна піти до Магомета. Займіться, Етьєн! Без зайвого напруження. Маса — одна і шість десятих земної.

Шерлаков злегка вклонився і сів у крісло. Позаду виросла коротка антена.

— Командую… Пряма наводка!

—Єсть!

— Кільце!

— Єсть!

— Тунель!

— Зараз…

Етьєн сидів, високо звівши брови, скорчившись, мов людина, яку вдарили в живіт…

—Єсть тунель!

Кондрацький скоса глянув на тремтячі пальці Шерлакова. Регван байдуже дивився крізь прозору стінку.

Навколо відразу потемніло, а коли засвітились прожектори, стало видно довгі білі бурульки скель з яскравою крижаною іскрою, шпилі й лисини стрімчаків…

— Ви не зважили на фактор невизначеності. Точне тунелювання завжди небезпечне, — промовив Регван.

Жодна людина не може витримати без певного напруження погляду іншої людини. В тому, на кого уважно дивився Регван, пробуджувався атавістичний страх перед темною щілиною й двома безжалісними скельцями бінокля.

Етьєн надто різко обернувся до інструктора — крісло Кондрацького стояло трохи позаду.

— Нічого, нічого… Коли я був дипломантом, то так шпурнув один астероїд, що він розбив станцію наведення… І нічого. Сам лагодив. Зрозуміло, станцію лагодив, а не астероїд.

Кондрацький осікся, відчувши ввічливо-терплячу увагу студентів, і відразу підвищив голос:

— Так. Чотирнадцять сімнадцять. Десять хвилин на огляд планети. Поїхали!

Кружляли над голою крижаною Діаною, мало не торкаючись черевом корабля колючих гірських вершин. Здували жарким диханням мотора стоярусну білу бахрому в жерлах гірських печер. Інформатори викидали довгі гнучкі лапки, відламували шматки порід…

— Суцільна пустеля. Схожа на яєчню.

— Чи на великі місячні моря років чотириста тому.

— Ось висади сюди кого-небудь самого з запасом харчів до наступного прильоту! Збожеволіє! — чи то зі страхом, чи то захоплено говорив Шерлаков.