Читать «Вежа з чорного дерева» онлайн - страница 9

По закінченні коледжу Девід сам обрав Інститут Куртолда, щоб протягом року продовжити навчання. Далі він два роки викладав живопис і читав лекції з естетики. Як художник Девід у цей час був під впливом оп-арту і Бріджіт Райлі. Від її щасливої зірки йому теж дещо перепало. Він став одним з тих художників, чиї роботи купували, коли не вистачало грошей на картини самої Райлі. Потім (у 1967 році) у нього зав'язався роман із студенткою третьокурсницею, який дуже швидко переріс у справжнє кохання. Вони одружилися, і батьки допомогли їм купити будинок у Блекхіті. Девід вирішив заробляти на життя живописом. Але народження Олександри, першої з його двох дочок, та інші обставини (серед них і те, що, звільняючись від впливу Райлі, Девід почав втрачати віру у власні сили) змусили його шукати іншого заробітку. Він не захотів знову викладати в студії і став працювати лектором на неповну ставку. Випадково Девідові запропонували написати кілька рецензій, а через рік він уже заробляв досить для того, щоб відмовитися від читання лекцій. Так остаточно склалося його життя.

Вивільняючись з-під впливу оп-арту, Девід поступово покращував свою репутацію художника, і все більше червоних зірочок, що означали «продано», з'являлося на картинах, що їх він виставляв. Девід залишався абстрактним художником у звичайному розумінні цього слова (художником-колористом, якщо вживати сучасний жаргон), але усвідомлював, що творчість його наближається до природи, водночас віддаляючись від хитромудрих прийомів Райлі. Девідові картини вирізнялися високою технікою, продуманою архітектонікою, успадкованою від батьків, і надзвичайно м'якими тонами. Простіше кажучи, вони гарно виглядали на стінах квартир, і це приваблювало покупців. До того ж він не захоплювався великими полотнами, як більшість абстракціоністів. Мабуть, і це він перейняв від батька з матір'ю. Його не дуже приваблювала заокеанська монументальність, живопис, призначений для просторих музейних залів, де виставляють твори сучасного мистецтва. Девід був не з тих, хто соромиться своїх невеликих картин лише тому, що вони висять у квартирах чи приватних будинках і тішать приватних власників.

Девідові не властива була амбітність, проте він не був позбавлений честолюбства. Живописом заробляв більше, ніж статтями, а для нього це важило багато. Так само як і становище, якщо можна так висловитись, яке він посідав серед художників свого покоління. Девід зневажав навіть саму думку про конкуренцію, однак тримав на оці суперників і те, що про них пишуть. Він робив це свідомо і в своїх рецензіях найщедріше хвалив тих, кого найбільше боявся.

Його подружнє життя складалося щасливо, коли не зважати на те, що Бет якось збунтувалася проти свого «вічного материнства» і стала вимахувати прапором рівноправності. Але тепер вона мала на своєму рахунку ілюстрації до двох дитячих книжок і замовлення на третю; були надії й на четверту. Девіду завжди подобалися стосунки між його батьками. Тепер вони з дружиною жили так само в дружбі й злагоді, допомагаючи одне одному. Коли Девідові запропонували написати вступ до книжки про Бреслі, він сприйняв це як зайвий доказ того, що справи в нього загалом ідуть добре.