Читать «Віта Ностра» онлайн - страница 21

З темного неба повалив сніг. Десь проїхала, виючи сиреною, «швидка допомога». Не до нас, подумала Саша з похмурим задоволенням. Не про нас. З нами нічого не може статися.

Справляти природні потреби на морозі – задоволення невелике. Саша вибралася з кущів, ретельно застібаючись, обтрушуючи сніг, що нападав з гілок. Було б здорово, якби ці прокляті монети ніхто, крім неї, не бачив. Але ж бачать… Позавчора мама запитала, випадково наткнувшись на «денний виторг»: «Що це в тебе знову?» Саша збрехала, що це латунний сплав, фішки для гри… Яке там казино, ти що! Гра, як у шашки, ми в школі граємось…

Мама повірила. Бо раніше Саша ніколи їй не брехала. Ну майже ніколи.

Вона зайшла у квартиру. Двері в мамину кімнату були зачинені. Стояла щільна тиша, тільки сніг шелестів, ударяючись об бляшані козирки вікон.

Саша пройшла у ванну. Увімкнула гарячу воду й довго дивилась, як тече струмінь.

А потім її знудило грішми. І відразу – парадоксально – стало легше.

* * *

Гірка монет росла. Саша складала їх у стару шкарпетку й зберігала в нижній шухляді письмового стола, під гіркою чернеток. Невідомо, що сказала б мама, наткнувшись на цей скарб, але в мами останнім часом було багато іншого клопоту.

На поличці у ванній закріпилися помазок і бритва, у склянці із зубними щітками з’явилася чужа, і Саша більше не сміла тинятися по дому в трусах і майці. Запах чоловічого одеколону перебивав усі інші, звичні запахи. І мама, котра, відколи Саша себе пам’ятає, завжди належала тільки їй, тепер ділила свою увагу між дочкою та Валентином – причому останньому, як новенькому, діставалася левова пайка.

Очевидно, у Валентинові плани входило «налагодити контакт» з Сашею. Він заводив з нею довгі розмови за вечерею, і делікатність заважала Саші одразу ж піти. Її чекали підручники, багато непрочитаних розділів та недописаних рефератів, на межі ночі й ранку її чекала пробіжка, принизливий похід у кущі й дзенькіт грошей об раковину. А Валентин докладно розпитував про її життя, про плани на майбутнє, докопувався, чого ж вона так хоче стати філологом, і чи не думала вона про літературні переклади з англійської, і що в деяких комерційних вузах є навіть стипендії й усякі стимулюючі програми для відмінників. Саша приймала ці розмови, як риб’ячий жир з ложечки, потім ішла у свою кімнату й сиділа там за письмовим столом, бездумно водячи ручкою по аркушу зошита.

Валентин займався медичною технікою, чи то розробляв, чи то тестував, чи то продавав, а може, все разом. З його докладних розповідей про себе Саша не запам’ятовувала майже нічого. У нього були діти, чи то два хлопчики, чи то хлопчик і дівчинка, про них він говорив багато й охоче, підкреслював, що їх любить. Саша, дивуючись про себе з такого лицемірства, несла в кімнату чашку з охололим чаєм і сідала гортати програму для вступників у вузи. Злипалися очі. Глибокої зими, у темні-темні дні Саша жорстоко страждала від недосипу.

* * *

На початку лютого сталася відлига, а потім – за одну ніч – усе знову підморозило. Саша вийшла на пробіжку, повністю виконала ритуал і, вертаючись додому, біля самого під’їзду послизнулася, впала й зламала руку.