Читать «Вікна застиглого часу» онлайн - страница 16

І, взявши мене за руку, підвів до високого столика, на якому лежала велика товстенна книга в шкіряній палітурці. Гершель перегорнув обкладинку, і я побачив тарганів, що снували між сторінками з дивним заклопотаним виглядом, нервово ворушачи вусами.

– Що вони роблять?

– Рятують Книгу.

Придивившись, я помітив, що таргани метушилися не просто так, вони латали попсовані сторінки, заліплювали малюсінькими клаптиками паперу дірки, доштуковували літери, підводили свіжою барвою малюнки, золотили орнаменти. Пожовклі, поточені часом аркуші відроджувалися на очах.

– Ахе сенем таге бін кал ва-хомер, гзера шава ав тікатув ехад… – шарудів сухими вустами Гершель.

І слова ці єдналися в одне плетиво з дивними словами заклинань, які промовляла моя бабуся, складалося враження, що говорили вони однією мовою, однаково незбагненною для мене.

– Бачиш, вони вишукують літери, які пошкодилися, відновлюють їх і воскрешають померлі слова. А слова, щоб ти знав, як і люди – одні смертні, інші безсмертні. І нема жодного значення, якою мовою слово промовлене, бо в слові тім від самого його зародження вже грає кров усіх найдревніших слів. А в Талмуді кожне слово – віще. І має не одне значення, а безліч значень. Слово Талмуду здатне вбити і оживити. Двісті років тому рабин з Холму Елія повторив учинок рабина з Праги і виліпив глиняного чоловіка Голема. З глини він виліпив усі частини його тіла, і всі органи, а проте це не була жива людина, а тільки купа глини і більше нічого. Тоді раббі Елія помістив йому до вуст букви зі Святого Письма, котрі склали слово «життя», і став промовляти алфавіт над кожним його органом. Потім на чолі його виписав слово «емет», що означає «істина». І сталося диво – Голем ожив. Аби знищити глиняне чудовисько, варто було тільки стерти першу букву, і зоставалося іно слово «мет», яке означає «смерть». Власне це йому й довелося зробити, коли Голем збісився і вибіг на вулицю та почав убивати всіх на свому шляху. А ось у Книзі Санхедрин пишеться, що двоє вчених – рабин Ханіна і рабин Ошая – мали звичай напередодні кожної суботи вивчати Книгу Творення і з її допомогою створювати трилітнього бичка, якого і з’їдали собі любенько на вечерю.

– А ви… ви теж вивчаєте Книгу Творення?

– Не все те, що під силу раббі, потрафить здійснити такий простий жид, як я.

Він виклав половину смажених бобів у миску, а решту висипав на підлогу, і враз невідь-звідки вигулькнули таргани й розкатуляли боби по своїх закамарках.

Я й справді ще ніколи не куштував такого смачного бобу, а з’ївши іно два зернятка, вже відчув ситість.

Гершель провів мене до хвіртки.

– Передай своїй бабці вітання і нехай не гнівається на мене. Може, вона подумає, що старий Гершель з дуба впав, може, нічого не подумає, а може, згребе усі ті золоті домовини, в яких поховані мученики, і занесе мені, аби я поховав їх, як належиться, прочитавши молитви.

І власне це останнє й зробила моя бабця, припинивши відтоді свою комахотерапію.

У день, коли Гершель ховав тарганів і ясенових жуків, небо було кам’яне, вдалині на обрії котилися громові фури, наладовані важкими, як свинець, хмарами, і тільки простісінько над нашою Софіївкою яскравіло маленьке кругле віконце сонячного світла, крізь яке діставалися на тамтой світ душі покійників.