Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 34
Герберт Уэллс
Мабуть, я задрімав, бо ясно не можу пригадати, коли з’явився священик. Пам’ятаю, що він сидів, задерши догори чисто виголене обличчя, і тупо дивився в бліді відблиски вогнів; рукави його сорочки були в сажі. Небо вкривали хмарки, прозорі й легкі, немов пір’їни, вони застигали в надвечірньому золоті літнього сонця.
Я підвівся і сів. Мій рух привернув його увагу, і він поглянув на мене.
– Чи нема у вас води? – запитав я.
Він похитав головою.
– Уже цілу годину ви просите води, – сказав він.
Десь хвилину ми мовчки дивилися один на одного. Напевно, мій вигляд здавався йому чудним: я був напівголий, мокрі штани та шкарпетки були всім моїм одягом, тіло було попечене, лице і спина почорніли від диму. Його ж обличчя було мляве, спокійне, майже біле кучеряве волосся спадало на низьке чоло, великі блакитні очі втупилися у далечінь. Говорив він, наче рубав, і постійно поглядав кудись убік.
– Що діється? – промовив він. – Що все це означає?
Я тільки глянув на нього й нічого не відповів.
Він простер тонку білу руку і мало не заголосив:
– Як це сталося? За які гріхи така покута? Після ранньої відправи пішов я прогулятися, а тут нагло – вогонь, землетрус, смерть! Содом і гоморра! Вся наша праця пішла за вітром, уся праця… І хто вони такі, ті марсіани?
– А хто такі ми? – насилу промимрив я.
Він обхопив коліна руками і знову повернувся до мене. Якийсь час він мовчки дивився в моє обличяч.
– Я ходив по дорозі, щоб освіжити голову, – повторив він. – І раптом – вогонь, землетрус, смерть!
Він замовк; підборіддя його мало не торкалося кілець.
Потім він знову заговорив, розмахуючи руками:
– Уся праця… всі недільні школи… В чому наша провина? В чому провина Вейбриджа? Все зникло, все зруйновано… Церква! Ми відбудували її тільки три роки тому… І от вона стерта з лиця землі! За що?
Він знову помовчав і заговорив, неначе божевільний:
– Дим від цього пожарища вічно підноситиметься до неба!
Його очі блиснули, пальцем він вказував на Вейбридж.
Я здогадувався, що він душевнохворий. Трагедія, яку йому довелося побачити, спричинила його божевілля.
– Далеко звідси до Санбері? – спитав я.
– Що ж робити? – промовив він. – Невже ці страховиська всюди? Невже земля в їхній владі?
– Далеко звідси до Санбері? – повторив я запитання.
– Тільки сьогодні я служив обідню…