Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 71

Перейшовши до вітальна, він дав листа княжні Марії і, розгорнувши перед собою план нової будівлі, зосередив на ньому свій погляд і наказав їй читати вголос. Прочитавши листа, княжна Марія запитливо глянула на батька. Він дивився на план, очевидно заглибившись у свої думки.

— Що ви про це думаєте, князю? — дозволив собі звернутися з запитанням Десаль.

— Я? я?.. — мовби неприємно прокидаючись, сказав князь, не зводячи очей з плану будівлі.

— Дуже можливо, що театр війни так наблизиться до нас...

— Ха-ха-ха! Театр війни! — сказав князь. — Я казав і кажу, що театр війни є Польща, і далі як до Німану ніколи не пройде ворог.

Десаль здивовано глянув на князя, який говорив про Німан, тимчасом, як ворог був уже біля Дніпра; а княжна Марія, забувши географічне положення Німану, думала, що те, що батько її каже, правда.

— Під час відлиги потонуть у болотах Польщі. Вони тільки можуть не бачити, — промовив князь, як видно думаючи про кампанію 1807 року, що була, як йому здавалося, так недавно. — Бенігсен повинен був раніш вступити в Пруссію, справа повернула б на інакше...

— Але ж, князю, — боязко сказав Десаль, — у листі говориться про Вітебськ...

— А, в листі? Ага... — незадоволено промовив князь. — Так... так... — Обличчя його набрало раптом понурого виразу. Він помовчав. — До речі, він пише, французи розбиті, при якій це річці?

Десаль опустив очі.

— Князь нічого про це не пише, — тихо сказав він.

— А хіба не пише? Ну, я ж сам не видумав. — Усі довго мовчали.

— Так... так... Ну, Михайле Івановичу, — раптом сказав він, піднявши голову й показуючи на план будівлі, — розкажи, як ти це хочеш переробити...

Михайло Іванович підійшов до плану, і князь, поговоривши з ним про план нової будівлі, сердито глянувши на княжну Марію та Десаля, пішов до себе.

Княжна Марія бачила збентежений і здивований погляд Десаля, спрямований на її батька, помітила його мовчання й була вражена з того, що батько її забув синового листа на столі у вітальні; та вона боялась не тільки говорити й розпитувати Десаля про причину його збентеження й мовчання, але боялась і думати про це.

Увечері Михайло Іванович, присланий від князя, прийшов до княжни Марії за листом князя Андрія, забутим у вітальні. Княжна Марія дала листа. Хоч їй це й неприємно було, вона дозволила собі спитати Михайла Івановича, що робить батько її.

— Все пораються, — з шанобливо-глузливою усмішкою, яка примусила збліднути княжну Марію, сказав Михайло Іванович. — Дуже турбуються з приводу нового корпусу. Читали трошки, а тепер, — стишеним голосом сказав Михайло Іванович, — біля бюро, мабуть, заповітом зайнялися. (Останнім часом одним з улюблених занять князя була робота над паперами, які повинні були залишитися по його смерті і які він називав заповітом.)

— А Алпатича посилають до Смоленська? — спитала княжна Марія.

— Аякже, він уже давно чекає.

III

Коли Михайло Іванович повернувся з листом до кабінету, князь в окулярах, з абажуром на очах і на свічках, сидів біля відкритого бюро, з паперами в далеко відставленій руці, і в трохи урочистій позі читав свої папери (ремарки, як він називав), які мали бути доставлені государеві по його смерті.