Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 349

— А ще чи не треба вам кофейника? — звернувся він до осавула. — Я в нашого маркітанта купив, чудесний! У нього прекрасні речі. І він чесний дуже. Це головне. Я вам пришлю неодмінно. А може, ще в вас вийшли, оббилися кремінці, — це ж буває. Я взяв з собою, в мене ось тут, — він показав на торби, — сто кремінців. Я дуже дешево купив. Візьміть, будь, ласка, скільки треба, а то й усі... — І раптом, злякавшись, чи не заговорився він, Петя зупинився й почервонів.

Він став згадувати, чи не зробив він ще яких дурниць. І, перебираючи спогади нинішнього дня, він зупинився на спогаді про француза-барабанщика. — «Нам ось чудесно, а йому як? Куди його діли? Чи нагодували його? Чи не скривдили?» — подумав він. Але помітивши, що він забрехався про кремінці, він тепер боявся.

«Спитати б можна, — думав він, — та скажуть: сам хлопчик і хлопчика пожалів. Я їм покажу завтра, який я хлопчик! Соромно буде, коли я спитаю? — думав Петя. — Ну, та все одно!» — і зараз же, почервонівши і злякано дивлячись на офіцерів, чи не буде в їх обличчях іронії, він сказав:

— А можна покликати того хлопчика, що взяли в полон? Дати йому чого-небудь поїсти... може...

— Егеж, жалюгідний хлопчина, — сказав Денисов, очевидно не вбачаючи нічого ганебного в цьому нагадуванні. — Покликати його сюди. Vincent Bosse його звуть. Покликати його.

— Я покличу, — сказав Петя.

— Поклич, поклич. Жалюгідний хлопчина, — повторив Денисов.

Петя стояв біля дверей, коли Денисов сказав це. Петя проліз між офіцерами і близько підійшов до Денисова.

— Дозвольте вас поцілувати, голубчику, — сказав він. — Ах, як чудово! як гарно! — І, поцілувавши Денисова, він побіг надвір.

— Bosse! Vincent! — гукнув Петя, зупинившись біля дверей.

— Вам кого, добродію, треба? — спитав голос з темряви. Петя відповів, що того хлопчика француза, якого взяли сьогодні.

— А! Весняного? — сказав козак.

Ім’я його Vincent уже переробили: козаки — на Весняного, а селяни й солдати — на Весеню. В обох переробках це нагадування про весну сходилося з уявленням про молоденького хлопця.

— Він там біля багаття грівся. Гей, Весеня! Весеня! Весняний! — залунали в темряві перегукування і сміх.

— А хлопчина меткий, — сказав гусар, що стояв біля Петі. — Ми його погодували допіру. Страх голодний був!

У темряві почулися кроки і, хляпаючи босими ногами по грязюці, барабанщик підійшов до дверей.

— Ah c’est vous! — сказав Петя. — Voulez vous manger? N’a-yez pas peur, on ne vous fera pas de mal, — додав він, несміливо і привітно доторкуючись до його руки. — Entrez, entrez.

— Merci, monsieur, — відповів барабанщик тремтячим, майже дитячим голосом і став обтирати об поріг свої брудні ноги. Петі багато хотілось сказати барабанщикові, але він не смів. Він, переступаючи з ноги на ногу, стояв біля нього в сінях. Потім у темряві віяв його за руку і потиснув її.

— Entrez, entrez, — тільки повторив він ніжним шепотом.

«Ах, що б мені для нього зробити!» — промовив сам з собою Петя і, відчинивши двері, пропустив повз себе хлопця.