Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 334

Кутузов скрізь відступає, але ворог, не дожидаючись його відступу, втікає назад, у протилежний бік.

Історики Наполеона описують нам майстерний маневр його на Тарутино та Малоярославець і роблять припущення про те, що було б, якби Наполеон встиг пройти в багаті південні губернії.

Але не кажучи про те, що ніщо не перешкоджало Наполеону йти в ці південні губернії (бо російська армія давала йому дорогу), історики забувають, що армія Наполеона не могла бути врятована нічим, бо вона в самій собі мала вже тоді передумови неминучої загибелі. Чому ця армія, знайшовши силу продовольства в Москві і, не мігши втримати його, а стоптавши його під ногами, ця армія, яка, прийшовши до Смоленська, не розбирала продовольства, а грабувала його, — чому ця армія могла б виправитися в Калузькій губернії, населеній тими ж росіянами, що й у Москві, і з тими ж властивостями вогню спалювати те, що запалюють?

Армія не могла ніде виправитися. Вона від Бородінського бою і грабежу Москви мала в собі вже ніби хімічні передумови розкладу.

Люди цієї колишньої армії втікали зі своїми ватажками самі не знаючи куди, бажаючи (Наполеон і кожен солдат) тільки одного: виплутатися особисто якомога швидше з того безвихідного становища, яке, хоч і не ясно, вони всі усвідомлювали.

Тільки тому на раді в Малоярославці, коли генерали, вдаючи, що вони радяться, висловлювали різні думки, остання думка простодушного солдата Мутона, який сказав те, що всі думали, що треба тільки піти звідси якнайскоріше, закрила всі роти, і ніхто, навіть Наполеон, не міг сказати нічого проти істини, яку всі усвідомлювали.

Але хоч усі і знали, що треба було йти, залишався ще сором свідомості того, що треба тікати. І треба було зовнішнього поштовху, який переміг би цей сором. І поштовх цей з’явився тоді, коли треба було. Це було так зване у французів le Hourra de l’Empereur.

Другого дня після ради Наполеон, рано-вранці, вдаючи, що хоче оглядати війська і поле минулого та майбутнього бою, з почтом маршалів і конвою їхав серединою лінії розташування військ. Козаки, шастаючи коло здобичі, натрапили на самого імператора і мало не спіймали його. Коли козаки цього разу не спіймали Наполеоне, то врятувало його те саме, що губило французів: здобич, на яку і в Тарутині і тут, залишаючи людей, кидались козаки. Вони, не звертаючи уваги на Наполеона, кинулись на здобич, і Наполеон встиг утекти.

Коли les enfants du Don ось-ось могли спіймати самого імператора серед його армії, ясно було, що нічого більш робити, як тільки тікати якомога швидше найближчим знайомим шляхом. Наполеон, зі своїм сорокалітнім черевцем, не почуваючи вже в собі колишньої моторності і сміливості, зрозумів цей натяк. І під впливом страху, якого він набрався від козаків, одразу погодився з Мутоном і дав, як кажуть історики, наказ про відступ назад на Смоленський шлях.

Той факт, що Наполеон погодився з Мутоном і що війська пішли назад, доводить не те, що він наказав це, а що сили, які діяли на всю армію в розумінні спрямування її по Можайському шляху, одночасно діяли й на Наполеона.