Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 321

Тиждень тому французи одержали ремінь та полотно і роздали полоненим солдатам шити чоботи й сорочки.

— Готова, готова, соколику! — сказав Каратаєв, виходячи з ретельно складеною сорочкою.

Каратаєв з нагоди тепла і для зручності в роботі був лише в штанах і в чорній, як земля, продраній сорочці. Волосся його, як це роблять майстрові, було обв’язане личком, і кругле обличчя його здавалося ще круглішим і миловидішим.

— Добре слово краще за завдаток. Як сказав на п’ятницю, так і зробив, — промовив Платон, усміхаючись і розгортаючи сорочку, яку він пошив.

Француз стурбовано озирнувся і, наче переборовши вагання, швидко скинув мундир і одягнув сорочку. Під мундиром на французові не було сорочки, а на голе, жовте, худе тіло був надітий довгий заяложений, шовковий у квіточки, жилет. Француз, видно, боявся, щоб полонені, дивлячись на нього, не засміялись, і поспішно ткнув голову в сорочку. Ніхто з полонених не сказав ні слова.

— Ач, якраз, — примовляв Платон, обсмикуючи сорочку. Француз, просунувши голову й руки, не зводячи очей, оглядав на собі сорочку і придивлявся до шва.

— Що ж, соколику, це ж не швальня, і струменту справжнього нема; а сказано: без снасті і воші не вб’єш, — говорив Платон, кругло усміхаючись і, видно, сам радіючи зі своєї роботи.

— C’est bien, c’est bien, merci, mais vous devez avoir de la foile de reste? — сказав француз.

— Вона ще краща буде, як ти на тіло он надінеш, — казав Каратаєв, все радіючи зі свого витвору. — От і гарно і приємно буде...

— Merci, merci, mon vieux, le reste?.. — повторив француз, усміхаючись і, вийнявши асигнацію, дав Каратаєву, — mais Іе reste...

П’єр бачив, що Платон не хотів розуміти того, що казав француз, і, не втручаючись, дивився на них. Каратаєв подякував за гроші і все любувався своєю роботою. Француз наполягав на залишках і попросив П’єра перекласти те, що він каже.

— Нащо ж йому залишки ці? — сказав Каратаєв. — Нам би онучі гарні вийшли. Ну, та бог з ним. — І Каратаєв з раптом посмутнілим обличчям витяг з-за пазухи згорточок обрізків і, не дивлячись на нього, дав французові. — Е-ет! — промовив Каратаєв і пішов назад. Француз подивився на полотно, задумався, глянув запитливо на П’єра, і наче П’єрів погляд щось сказав йому.

— Platoche, dites done, Platoche, — раптом почервонівши, крикнув француз пискливим голосом. — Gardez pour vous, — сказав він, подаючи обрізки, повернувся і пішов.

— От бачиш, — сказав Каратаєв, похитуючи головою. — Кажуть, нехристи, а теж душа є. То ж то недарма старі люди мовляли: пітна рука щедра, суха неподатлива. Сам голий, а от віддав же. — Каратаєв, замислено усміхаючись і дивлячись на обрізки, помовчав якийсь час. — А онучечки, друже, добрячі вийдуть, — сказав він і повернувся до барака.