Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 319

Наполеон, який здається нам керівником усього цього руху (як дикунам фігура, вирізана на носі корабля, здавалась силою, що керує кораблем), Наполеон увесь цей час своєї діяльності був схожий на дитину, яка, тримаючись за тасьми, прив’язані всередині карети, думає, що вона править кіньми.

XI

6 жовтня, рано-вранці, П’єр вийшов з барака і, вернувшись назад, зупинився біля дверей, граючись з довгим, на коротких кривих ніжках, ліловим песиком, що крутився біля нього. Песик цей жив у них в бараку, ночуючи з Каратаєвим, але іноді ходив кудись до міста і знову повертався. Він, певне, ніколи нікому не належав, і тепер був нічий і не мав ніякої назви. Французи звали його Азор, солдат-казкар звав його Фемгалкою, Каратаєв та інші звали його Сірий, іноді — Вислий... його неприналежність нікому і відсутність імені й навіть породи, навіть певної масті, здавалось, зовсім не турбували лілового песика. Пухнатий хвіст панашем твердо і кругло стояв угору, криві ноги служили йому так добре, що часто він, ніби нехтуючи вживанням усіх чотирьох ніг, граціозно піднімав одну задню і дуже спритно і швидко біг на трьох лапах. З усього він мав задоволення. То, звискуючи від радості, він качався на спині, то грівся на сонці з замисленим і значущим виглядом, то пустував, граючись зі скалкою чи соломинкою.

П’єрове вбрання тепер складалося з брудної прорваної сорочки, єдиного залишку його колишнього одягу, солдатських штанів, за порадою Каратаєва зав’язаних шворочками на кісточках, щоб тепліше було, каптана та селянської шапки. П’єр дуже змінився фізично за цей час. Він не здавався вже товстим, хоч на вигляд і був такий же великий і дужий, успадкувавши їхню породу. Борода й вуса обросли нижню частину обличчя; відросле й закошлане волосся на голові, повне вошей, кучерявилось тепер шапкою. Вираз очей був твердий, спокійний і жваво-готовий, такий, якого ніколи не мав раніш П’єрів погляд. Колишня його розпущеність, що виявлялася і в погляді, замінилась тепер енергійною, готовою до діяльності і відсічі підібраністю. Він був босий.

П’єр дивився то вниз по полю, по якому нинішнього ранку роз’їздились повозки і верхові, то вдалину за річку, то на песика, який вдавав, що він не жартома хоче вкусити його, то на свої босі ноги, які він з приємністю переставляв у різні положення, поворушуючи брудними, товстими, великими пальцями. І щоразу, як він поглядав на свої босі ноги, на обличчі в нього пробігала усмішка жвавості і самовдоволення. Вигляд цих босих ніг нагадував йому все те, що він пережив і зрозумів за цей час, і спогади ці були йому приємні.