Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 177

Для тих людей, які звикли думати, що плани воєн і битв складають полководці так само, як кожний з нас, сидячи у своєму кабінеті над картою, міркує про те, як і як би він розпорядився у такому-то й такому-то бою, постають питання, чому Кутузов, відступаючи, не зробив так-то й так-то, чому він не зайняв позиції ще до Філей, чому він не відступив зразу на Калузький шлях, залишивши Москву, і т. ін. Люди, які звикли так думати, забувають або не знають тих неминучих умов, що в них завжди відбувається діяльність кожного головнокомандуючого. Діяльність полководця анітрохи не схожа на ту діяльність, яку ми уявляємо собі, сидячи вільно у кабінеті, розглядаючи яку-небудь кампанію на карті з певною кількістю військ, з цього і з того боку, і в певній місцевості, і починаючи наші міркування з якого-небудь певного моменту. Головнокомандуючий ніколи не буває в тих умовах початку якої-небудь події, в яких ми завжди розглядаємо події. Головнокомандуючий завжди перебуває у середині цілої черги подій, і так, що ніколи, ні в яку хвилину, він не спроможний обдумати все значення події, яка відбувається. Подія непомітно, мить за миттю вирізьблюється у своє значення, і в кожну мить цього послідовного, безперервного вирізьблювання події головнокомандуючий перебуває у центрі дуже складної гри, інтриг, турбот, залежності, влади, проектів, порад, погроз, обманів, повсякчас змушений відповідати на безліч ставлених йому, часто взаємно-суперечних питань.

Нам пресерйозно кажуть воєнні вчені, що Кутузов задовго до Філей повинен був рушити війська на Калузький шлях, що навіть хтось пропонував такий проект. Але перед головнокомандуючим, особливо у важку хвилину, буває не один проект, а завжди десятки одночасно. І всі ці проекти, побудовані на стратегії і тактиці, суперечать один одному. Завдання головнокомандуючого, здавалося б, полягає лише в тому, щоб вибрати один з цих проектів. Але й цього він не може зробити. Події і час не чекають, йому пропонують, наприклад, 28 числа перейти на Калузький шлях, але в цей час приїжджає ад’ютант від Милорадовича і питає, зав’язувати зараз бій з французами чи відступити. Йому треба зараз, цієї хвилини, дати наказ. А наказ відступити збиває нас з повороту на Калузький шлях. І слідом за ад’ютантом інтендант питає, куди везти провіант, а начальник шпиталів, — куди везти поранених; а кур’єр з Петербурга привозить листа від государя, в якому не припускається можливості залишити Москву, а суперник головнокомандуючого, той, хто підкопується під нього (такі завжди є і не один, а кілька), пропонує новий проект, діаметрально-протилежний планові виходу на Калузький шлях; а сили самого головнокомандуючого вимагають сну і підкріплення; а поважний генерал, якого обійшли нагородою, приходить скаржитися; а населення благає захисту; офіцер, якого надіслано оглянути місцевість, приїжджає і доносить цілком протилежне тому, що казав раніш надісланий офіцер; а лазутчик, полонений і генерал, що робив рекогносцировку — всі описують по-різному стан ворожої армії. Люди, що звикли не розуміти чи забувати ці неминучі умови діяльності кожного головнокомандуючого, показують нам, наприклад, стан військ у Філях і при всьому цьому думають, що головнокомандуючий міг 1 вересня цілком вільно розв’язувати питання про залишення чи захист Москви, тимчасом як при перебуванні російської армії за п’ять верст од Москви питання цього не могло бути. Коли ж вирішилось це питання? І під Дріссою, і під Смоленськом, і найвідчутніше 24-го під Шевардіним, і 26-го під Бородіном, і кожного дня, і години і хвилини відступу від Бородіна до Філей.