Читать «Війна і мир 3-4» онлайн - страница 136
Лев Толстой
— Я дуже радий був з цього призначення, ось і все, що
— Ну, а скажіть, яка ваша думка щодо Барклая де-Толлі? У Москві бозна-що говорили про нього. Що ви скажете про нього?
— Спитай ось їх, — сказав князь Андрій, показуючи на офіцерів.
П’єр з поблажливо-питальною усмішкою, з якою мимоволі всі зверталися до Тимохіна, подивився на нього.
— Розвиднілось нам, ваше сіятельство, коли ясновельможний став, — несміливо і раз у раз оглядаючись на свого полкового командира, сказав Тимохін.
— А чому так? — спитав П’єр.
— Та ось хоча б щодо дров та кормів, скажу вам. Таж ми від Свенцян одступали, не смій гілки торкнутися, чи сінця там, чи чого. Таж ми виходимо,
— То чому ж він забороняв?
Тимохін збентежено оглядався, не розуміючи, як і що відповідати на таке запитання. П’єр з тим самим запитанням звернувся до князя Андрія.
— А щоб не спустошувати край, який ми залишаємо ворогові, — злобно-глузливо сказав князь Андрій. — Для цього були всі підстави: не молена дозволяти грабувати край і привчатися військам до мародерства. Ну, і в Смоленську він теж правильно розміркував, що французи можуть обійти нас і що в них більше сил. Але він не міг зрозуміти того, — раптом тонким голосом, що ніби вирвався, вигукнув князь Андрій, — але він не міг зрозуміти, що ми вперше бились там за російську землю, що в військах був такий дух, якого ніколи я не бачив, що ми два дні підряд відбивали французів і що цей успіх подесятерив наші сили. Він звелів відступати, і всі зусилля і втрати пропали марно. Він це думав про зраду, він намагався все зробити якнайкраще, він усе обдумав; але тому ось він і непридатний. Він непридатний тепер саме тому, що він усе обдумує дуже грунтовно й ретельно, як і слід усякому німцеві. Як би тобі сказати... Ну, у батька твого німець-лакей, і він прекрасний лакей і вдовольнить усі його потреби краще за тебе, і нехай він служить; але коли батько при смерті, ти проженеш лакея і своїми незвичними, незграбними руками почнеш доглядати батька і краще заспокоїш його, ніж уміла, але чужа людина. Так і зробили з Барклаєм. Поки Росія була здорова, їй міг служити чужий, і був прекрасний міністр; але тільки-но над нею нависла небезпека, треба своєї, рідної людини. А у вас в клубі видумали, що він зрадник! Тим, що його оббрехали, закинувши зраду, зробили тільки те, що потім, засоромившись свого брехливого нарікання, із зрадника зроблять раптом героєм або генієм, і де буде ще несправедливіше. Він чесний і дуже ретельний німець...
— Проте, кажуть, він умілий полководець, — сказав П’єр.
— Я не розумію, що таке означає умілий полководець, — глузливо сказав князь Андрій.
— Умілий полководець, — сказав П’єр, — ну, той, який передбачив усі несподіванки... ну, вгадав думки ворога.
— Та це неможливо, — сказав князь Андрій, наче про давно вирішену справу.
