Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 77

— Мені сказали, що ти велів запрягати, — промовила вона, задихавшись (вона, видно, бігла), — а мені так хотілося ще поговорити з тобою сам-на-сам. Бог знає, на який час знову розстаємося. Ти не сердишся, що я прийшла? Ти дуже змінився, Андрюша, — додала вона ніби на пояснення такого запитання.

Вона усміхнулася, вимовляючи слово «Андрюша». Видно, їй самій чудно було подумати, що цей суворий, вродливий мужчина був той самий Андрюша, худий, пустотливий хлопчик, товариш дитинства.

— А де Lise? — спитав він, лише усмішкою відповідаючи на її запитання.

— Вона так втомилася, що заснула в моїй кімнаті на дивані. Ах, Andrél Quel trésor de femme vous avez, — сказала вона, сідаючи на диван навпроти брата. — Вона зовсім дитя, таке миле, веселе дитя. Я так її полюбила.

Князь Андрій мовчав, та княжна помітила іронічний і презирливий вираз його обличчя.

— Але треба бути поблажливим до маленьких вад; у кого їх нема, André! Ти не забудь, що вона вихована й виросла у вищому світі. І потім її становище тепер не рожеве. Треба входити у становище кожного. Tout comprendre, e'est tout pardonner. Ти подумай, як їй, сердешній, після життя, до якого вона звикла, розлучитися з чоловіком і зостатися самій у селі і в її становищі? Це дуже тяжко.

Князь Андрій усміхався, дивлячись на сестру, як ми усміхаємося, слухаючи людей, яких, нам здається, ми наскрізь бачимо.

— Ти живеш у селі і не вважаєш це життя жахливим, — сказав він.

— Я інша річ. Що про мене говорити! Я не бажаю іншого життя, та й не можу бажати, бо не знаю ніякого їншого життя. А ти подумай, André, для молодої і світської жінки поховати себе в кращі роки життя в селі, самій одній, бо таточко завжди зайнятий, а я… ти мене знаєш… яка я убога en ressources, для жінки, звиклої до кращого товариства. M-lle Bourienne лише…

— Вона мені дуже не подобається, ваша Bourienne, — сказав князь Андрій.

— О, ні! Вона дуже мила й добра, а головне — безпорадна дівчина. В неї нікого, нікого нема. Правду кажучи, мені вона не тільки не потрібна, а навіть обтяжлива. Я, ти знаєш, і завжди була відлюдною, а тепер ще більш. Я люблю бути на самоті… Mon père її дуже любить. Вона і Михайло Іванович — дві особи, до яких він завжди привітний і добрий, бо обом їм він зробив велику ласку; як каже Стерн: «ми не так любимо людей за те добро, яке вони нам зробили, як за те добро, яке ми зробили їм». Mon père узяв її сиротою, sur le pavé, і вона дуже добра. І mon père любить її манеру читання. Вона вечорами читає йому вголос. Вона чудово читає.