Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 465
Лев Толстой
— Обіцяли ви їй одружитися?
— Я, я, я не думав; а втім, я ніколи не обіцяв, бо…
П'єр перебив його.
— Є у вас листи її? Є у вас листи? — повторив П'єр, підступаючи до Анатоля.
Анатоль глянув на нього і зараз же, встромивши руку до кишені, витягнув бумажника.
П'єр узяв поданого йому листа і, відштовхнувши стола, що стояв на його дорозі, повалився на диван.
— Je ne serai pas violent, ne craignez rien, — сказав П'єр, відповідаючи на зляканий Анатолів жест. — Листи — раз, — сказав П'єр, наче повторюючи урок для самого себе. — Друге, — по хвилинній мовчанці говорив він далі, знову встаючи і починаючи ходити, — ви завтра повинні виїхати з Москви.
— Але ж як я можу…
— Третє, — не слухаючи його, продовжував П'єр, — ви ніколи ні слова не повинні говорити про те, що було між вами і графинею. Цього, я знаю, я не можу заборонити вам, але, коли у вас є іскра совісті…— П'єр кілька разів мовчки пройшов по кімнаті. Анатоль сидів біля столу і, насупившись, кусав собі губи.
— Ви не можете не зрозуміти, нарешті, що крім вашого задоволення є щастя, спокій інших людей, що ви занапащуєте ціле життя лише тому, що вам хочеться повеселитись. Забавляйтеся з жінками, схожими на мою дружину, — з цими ви маєте право, вони знають, чого ви хочете від них. Вони озброєні проти вас тим самим досвідом розпусти; але обіцяти дівчині одружитися з нею… обдурити, викрасти… Як ви не розумієте, що це так само підло, як побити старика чи дитину!..
П'єр замовк і глянув на Анатоля уже не гнівним, а запитливим поглядом.
— Цього я не знаю. Га? — сказав Анатоль, підбадьорюючись у міру того, як П'єр переборював свій гнів. — Цього я не знаю і знати не хочу, — сказав він, не дивлячись на П'єра і з легким тремтінням нижньої щелепи, — але ви сказали мені такі слова: підло і таке інше, яких я, comme un homme d'honneur, нікому не дозволю.
П'єр здивовано дивився на нього, не можучи зрозуміти, чого йому треба.
— Хоч це й було віч-на-віч, — говорив далі Анатоль, — але я не можу…
— Що ж, вам треба сатисфакції? — глузливо спитав П'єр.
— Принаймні ви можете взяти назад свої слова. Га? Якщо ви хочете, щоб я виконав ваше бажання. Га?
— Беру, беру назад, — промовив П'єр, — і прошу вас пробачити мені. — П'єр глянув мимоволі на одірваний гудзик. — І грошей, якщо вам треба на дорогу… — Анатоль усміхнувся.
Цей вираз боязкої і підлої усмішки, знайомий йому по дружині, викликав у П'єра спалах обурення.
— О, підла, безсердечна порода! — промовив він і вийшов з кімнати.
Другого дня Анатоль виїхав до Петербурга.
XXI
П'єр поїхав до Марії Дмитрівни, щоб повідомити про виконання її бажання — про вигнання Курагіна з Москви. Увесь дім був охоплений страхом і хвилюванням. Наташа була дуже хвора, і, як Марія Дмитрівна під секретом сказала йому; вона тієї самої ночі, коли її було повідомлено, що Анатоль жонатий, отруїлася миш'яком, якого вона нишком дістала. Ковтнувши його небагато, вона так злякалася, що розбудила Соню і сказала їй, що вона зробила. Вчасно було вжито належних заходів проти отрути, і тепер небезпека минулася; але Наташа була така слаба, що не можна було й думати везти її в село, тому послано за графинею. П'єр бачив розгубленого графа і заплакану Соню, але не міг бачити Наташу.