Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 464

Анатоль, якого він шукав, сьогодні обідав у Долохова і радився з ним про те, як виправити зіпсовану справу. Йому здавалося, що конче треба побачитися з Ростовою. Увечері він поїхав до сестри, щоб переговорити з нею, в який спосіб влаштувати це побачення. Коли П'єр, марно об'їздивши всю Москву, повернувся додому, камердинер повідомив його, що князь Анатолій Васильович у графині. Вітальня графині була повна гостей.

П'єр, не здороваючись з дружиною, якої він не бачив після приїзду (вона більше, ніж будь-коли, ненависна була йому в цю хвилину), увійшов до вітальні і, побачивши Анатоля, підійшов до нього.

— Ah, Pierre, — сказала графиня, підходячи до чоловіка. — Ти не знаєш, у якому становищі наш Анатоль… — Вона зупинилася, побачивши в низько опущеній голові чоловіка, у його блискучих очах, у його рішучій ході той страшний вираз люті і сили, який вона знала і відчула на собі після його дуелі з Долоховим.

— Де ви — там розпуста, зло, — сказав П'єр до дружини. — Анатолю, ходімо, мені треба поговорити з вами, — промовив він по-французькому.

Анатоль оглянувся на сестру і слухняно встав, готовий іти за П'єром.

П'єр, узявши його за руку, шарпнув до себе і рушив до дверей.

— Si vous vous permettez dans mon salon, — пошепки промовила Елен; але П'єр, не відповідаючи їй, вийшов з кімнати.

Анатоль ішов за ним своєю звичайною, бравою ходою. Але на обличчі в нього було помітно занепокоєння.

Ввійшовши до свого кабінету, П'єр зачинив двері і звернувся до Анатоля, не дивлячись на нього.

— Ви обіцяли графині Ростовій одружитися з нею? хотіли викрасти її?

— Дорогий мій, — відповів Анатоль по-французькому (як і точилася вся розмова), — я не вважаю себе зобов'язаним відповідати на допити, чинені в такому тоні.

Обличчя у П'єра, і до цього бліде, перекосилося від люті. Він схопив своєю великою рукою Анатоля за комір мундира і став трусити ним з боку на бік доти, поки обличчя в Анатоля не набрало достатнього виразу страху.

— Коли я кажу, що мені треба говорити з вами… — повторив П'єр.

— Ну що, це дурощі. Га? — сказав Анатоль, обмацуючи одірваного з сукном гудзика від коміра.

— Ви негідник і мерзотник, і не знаю; що мене стримує від приємності розчерепити вам голову ось цим, — казав П'єр, висловлюючись так штучно тому, що він говорив по-французькому. Він взяв у руку важке прес-пап'є, погрозливо підняв і зараз же квапливо поклав його на місце.