Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 334

Лев Толстой

Під час тривалої їхньої розмови в середу ввечері Сперанський не раз казав: «У нас дивляться на все, що виходить з загального рівня закоренілої звички…» або з усмішкою: «Але ми хочемо, щоб і кози були ситі і сіно ціле…» або: «Вони цього не можуть зрозуміти…» — і все з таким виразом, який говорив: «Ми, ви і я, ми розуміємо, що вони і хто ми».

Ця перша, тривала розмова зі Сперанським тільки посилила в князеві Андрії те почуття, з яким він вперше побачив Сперанського. Він вбачав у ньому глибокодумну, величезного розуму і точного мислення людину, яка енергією та наполегливістю досягла влади і використовує її тільки на благо Росії. Сперанський, в очах князя Андрія, був саме тією людиною, яка розумно пояснює всі явища життя, визнає дійсним лише те, що є розумним, і до всього вміє прикласти мірило розумності, — людиною, якою він сам так хотів бути. Все поставало таким простим, ясним у викладі Сперанського, що князь Андрій мимоволі погоджувався з ним у всьому. Коли він заперечував і спорив, то лише тому, що хотів нарочито бути незалежним і не беззастережно приймати погляди Сперанського. Все було так, усе було добре, та одно бентежило князя Андрія: холодний, дзеркальний погляд Сперанського, погляд, що не пропускав до себе в душу, і його біла, ніжна рука, на яку мимохіть дивився князь Андрій, як дивляться звичайно на руки людей, що мають владу. Дзеркальний погляд і ця ніжна рука чомусь дратували князя Андрія. Неприємно вражало князя Андрія ще занадто велике презирство до людей, яке він помічав у Сперанському, і різноманітність прийомів, що їх він застосовував, доводячи свої погляди. Він вживав усі можливі знаряддя мислі, за винятком порівняння, і занадто сміливо, як здавалося князеві Андрію, переходив від одного до другого. То він ставав на грунт практичного діяча й засуджував мрійників, то на грунт сатирика й іронічно посміювався з супротивників, то ставав точно-логічним, то раптом піднімався у сферу метафізики. (Це знаряддя доводження він особливо часто застосовував.) Він переносив питання на метафізичні висоти, переходив на визначення простору, часу, мислі і, виносячи звідти спростовання, знову спускався на грунт суперечки.

Взагалі, головною рисою розуму Сперанського, що вразила князя Андрія, була безсумнівна, непохитна віра в силу і законність розуму. Видно було, що ніколи Сперанському не могла прийти в голову та звичайна для князя Андрія думка, що все ж не можна висловити всього того, що думаєш, і ніколи не приходив сумнів — чи не нісенітниця все те, що я думаю, і все те, у що я вірю. І ось цей особливий склад розуму Сперанського найбільше приваблював до себе князя Андрія.