Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 332

Кочубей сказав кілька слів про прийом, який зробив Волконському Аракчеєв. Сперанський більше усміхнувся.

— Директором комісії військових уставів мій гарний приятель — пан Магніцький, — сказав він, доказуючи кожен склад і кожне слово, — і якщо ви того забажаєте, я можу звести вас з ним. (Він помовчав на крапці.) Я сподіваюся, що ви знайдете в ньому співчуття й бажання сприяти всьому розумному.

Біля Сперанського зараз же утворився гурток, і той старий, що говорив про свого чиновника Пряничникова, теж звернувся з запитанням до Сперанського.

Князь Андрій, не заходячи в розмову, спостерігав усі порухи Сперанського, цієї людини, недавно нікчемного семінариста, який тепер у руках своїх — цих білих, пухлих руках — тримав долю Росії, як думав Волконський. Князя Андрія вразив незвичайний, презирливий спокій, з яким Сперанський відповідав старому. Він, здавалося, з незмірної висоти звертав до нього своє поблажливе слово. Коли старий став говорити занадто голосно, Сперанський усміхнувся і сказав, що він не може розмірковувати про вигідність чи невигідність того, що бажано було государеві.

Поговоривши якийсь час у загальному колі, Сперанський встав і, підійшовши до князя Андрія, відізвав його з собою на другий кінець кімнати. Видно було, що він вважав за потрібне зайнятися Волконським.

— Я не встиг поговорити з вами, князю, серед тієї піднесеної розмови, в яку мене втягнув цей шановний старик, — сказав він, лагідно-презирливо усміхаючись і цією усмішкою ніби визнаючи, що він разом з князем Андрієм розуміє нікчемність тих людей, з якими він щойно розмовляв. Це обходження потішило князя Андрія. — Я вас знаю давно: по-перше, з вашої справи про ваших селян, це наш перший приклад, і так бажано було б, щоб він мав більше послідовників; а по-друге тому, що ви один з тих камергерів, які не вважали себе ображеними новим указом про придворні чини, що викликає такі балачки й пересуди.

— Так, — сказав князь Андрій, — батько не хотів, щоб я користався з цього права; я почав службу з нижніх чинів.

— Ваш батько, людина старого віку, очевидно, стоїть вище за наших сучасників, які так засуджують цей захід, що відновлює лише природну справедливість.

— Я гадаю, проте, що є підстава і в цих осудах, — сказав князь Андрій, намагаючись боротися з впливом Сперанського, який він починав відчувати. Йому неприємно було в усьому погоджуватися з ним: він хотів перечити. Князь Андрій, який звичайно говорив легко й добре, почував, що йому трудно добирати висловів, розмовляючи із Сперанським. Його занадто цікавили спостереження над особою славнозвісної людини.

— Підстава для особистого честолюбства може бути, — тихо вставив своє слово Сперанський.

— Почасти і для держави, — сказав князь Андрій.

— Як ви розумієте?.. — спитав Сперанський, повільно опустивши очі.

— Я прихильник Montesquieu, — сказав князь Андрій — І його думка про те, що le principe des monarchies est l'honneur, me paraît incontestable. Certains droits et privilèges de la noblesse me paraissent être des moyens de soutenir ce sentiment.