Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 27

— Який гарний був старий, — сказала графиня, — ще торік! Вродливішого мужчини я не бачила.

— Тепер дуже змінився, — сказала Анна Михайлівна. — То я хотіла сказати, — говорила вона далі, — по дружині прямий спадкоємець всієї маєтності князь Василь, але П'єра батько дуже любив, виховував його й писав государеві… отже ніхто не знає, якщо він помре (він такий слабий, що цього чекають кожної хвилини, і Lorrain приїхав з Петербурга), кому дістанеться це величезне багатство, П'єру чи князю Василеві. Сорок тисяч душ і мільйони. Я це дуже добре знаю, бо мені сам князь Василь казав. Та й Кирило Володимирович доводиться мені троюрідним дядьком по матері. Він і хрестив Борю, — додала вона, наче не надаючи цій обставині ніякого значення.

— Князь Василь приїхав у Москву вчора. Він їде на ревізію, мені казали, — промовила гостя.

— Так, але entre nous, — сказала княгиня, — це привід, він приїхав власне до Кирила Володимировича, дізнавшись, що він такий слабий.

— Однак, ma chère, це гарна штука, — сказав граф і, помітивши, що старша гостя не слухала його, звернувся вже до панночок. — Гарна фігура була у квартального, я уявляю.

І він, уявивши, як махав руками квартальний, знову зареготав звучним і басовитим сміхом, гойдаючись усім своїм тілом, як сміються люди, які завжди добре їли й особливо пили. — То будь ласка ж, обідати до нас, — сказав він.

VIII

Настала мовчанка. Графиня дивилась на гостю, приємно усміхаючись, проте не приховуючи того, що не засмутиться тепер анітрохи, якщо гостя встане й поїде. Гостина дочка вже поправляла плаття, питально дивлячись на матір, коли раптом з сусідньої кімнати почулось тупотіння декількох чоловічих і жіночих ніг, що бігли до дверей, гуркіт зачепленого й перекинутого стільця, і до кімнати вбігла тринадцятилітня дівчинка, загорнувши щось короткою серпанковою спідницею, і зупинилася посеред кімнати. Очевидно було, вона ненароком, не розрахувавши, з бігу, заскочила так далеко. У дверях тієї ж хвилини з'явилися студент з малиновим коміром, гвардійський офіцер, п'ятнадцятилітня дівчинка і товстий рум'яний хлопчик у дитячій курточці.

Граф схопився і, розгойдуючись, широко розставив руки навкруг меншої дівчинки.

— А, ось вона! — сміючись вигукнув він. — Іменинниця! Ma chère іменинниця!

— Ma chère, il у a un temps pour tout, — сказала графиня, прикидаючись строгою. — Ти її все балуєш, Еlіе, — звернулася вона до чоловіка.

— Bonjour, ma chère, je vous félicite, — сказала гостя. — Quelle délicieuse enfant! — додала вона, обертаючись до матері.

Чорноока, з великим ротом, негарна, але жвава дівчинка, із своїми дитячими відкритими плеченятами, що вискочили з корсажа від швидкого бігу, із своїми збитими назад чорними кучерями, з тоненькими оголеними руками й маленькими ніжками в мереживних панталончиках і відкритих черевичках, була в тому милому віці, коли дівчинка вже не дитина, а дитина ще не дівчина. Викрунувшись від батька, вона підбігла до матері і, зовсім не зважаючи на її строгі слова, сховала своє зашаріле обличчя в мереживах материної мантильї і засміялася. Вона сміялася з чогось, уривчасто говорячи про ляльку, яку вийняла з-під спіднички.