Читать «Війна і мир 1-2» онлайн - страница 125

— Ну, що, закінчив? — звернувся він до Козловського.

— Цю ж мить, ваше високопревосходительство.

Багратіон, невисокий, з твердим і нерухливим, східного типу, обличчям, сухий, ще не старий чоловік, вийшов за головнокомандуючим.

— Честь маю з'явитися, — повторив досить голосно князь Андрій, подаючи конверта.

— А, з Відня? Гаразд. Потім, потім!

Кутузов вийшов з Багратіоном на ганок.

— Ну, князю, прощавай, — сказав він до Багратіона. — Христос з тобою. Благословляю тебе на великий подвиг.

Обличчя Кутузова несподівано стало лагіднішим, і сльози з'явилися в його очах. Він притягнув до себе лівою рукою Багратіона, а правою, на якій був перстень, явно-звичним жестом перехрестив його і підставив йому пухлу щоку, замість якої Багратіон поцілував його в шию.

— Христос з тобою, — повторив Кутузов і підійшов до коляски. — Сідай зо мною, — сказав він до Волконського.

— Ваше високопревосходительство, я бажав би бути корисним тут. Дозвольте мені зостатися в загоні князя Багратіона.

— Сідай, — сказав Кутузов і, помітивши, що Волконський бариться, — мені хороші офіцери самому потрібні, самому потрібні.

Вони сіли в коляску і мовчки проїхали кілька хвилин.

— Ще попереду багато, багато всього буде, — сказав він із старечим виразом прозорливості, неначе зрозумівши все, що робилося в душі Волконського. — Якщо з загону його прийде завтра одна десята частина, я хвалитиму бога, — додав Кутузов, ніби розмовляючи з самим собою.

Князь Андрій глянув на Кутузова, і йому мимоволі впали в око, за піваршина від нього, чисто промиті зборки шраму на скроні в Кутузова, де ізмаїльська куля пронизала йому голову, і його витекле око. «Егеж, він має право отак спокійно говорити про загибель цих людей!» — подумав Волконський.

— Через те я й прошу послати мене в цей загін, — сказав він.

Кутузов не відповів. Він, здавалося, вже забув про те, що сказав недавно, і сидів задумавшись. Через п'ять хвилин, плавко розгойдуючись на м'яких ресорах коляски, Кутузов повернувся до князя Андрія. На обличчі його не було й сліду хвилювання. Він з тонкою глузливістю розпитував князя Андрія про подробиці його побачення з імператором, про відгуки на кремський бій, чуті при дворі, і про деяких спільних знайомих жінок.

XIV

Кутузов через свого лазутчика одержав 1 листопада звістку, яка ставила армію, що нею він командував, майже в безвихідне становище. Лазутчик доносив, що французи у величезних силах, перейшовши віденський міст, вирушили на шлях сполучення Кутузова з військами, які йшли з Росії. Якби Кутузов вирішив залишитися в Кремсі, то півторастатисячна Наполеонова армія відрізала б його від усіх сполучень, оточила б його сорокатисячну виснажену армію, і він був би у становищі Мака під Ульмом. Якби Кутузов вирішив залишити шлях, що вів на сполучення з військами, які йшли з Росії, то він мусив би вступити без дороги в невідомі краї Богемських гір, захищаючись від переважаючого силами ворога, і облишити всяку надію на сполучення з Буксгевденом. Якби Кутузов вирішив відступати шляхом з Кремса в Ольмюц на з'єднання з військами з Росії, то він ризикував би, що французи, перейшовши вже міст у Відні, випередили б його на цій дорозі і таким чином примусили б прийняти бій на поході, з усім важким майном і обозами, маючи справу з ворогом, який втричі переважає його і охоплює його з двох боків.