Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 55
Володимир Єшкілєв
Смолоскипів сто сорок чотири. Гофмаршал Вавилону-на-Лінзі Гундаксар Ігва-Гур-Амалія слідкує за сервіруванням столу. Раби ретельно полірують плиту, зроблену із уламку Постмодернополя — всі гості царя знають, що на цій плиті невидимою рукою будуть накреслені літери пророчих слів. Їхня поява, згідно з бенкетною програмкою, очікується між стриптизом та подаванням на стіл фаршированої ментальности. — «А тепер, — каже Тетяна Юрківна, — Олена прочитає нам напам'ять дві басні Григорія Савовича Сковороди — „Ворона і Чиж“ та „Жаби“. Будь ласка, Оленко, вийди до дошки». Оленка Паньків напівзляканим рухом відриває запаковане у шкільну уніформу тіло від стільця, приречено просувається до вчительського столу і заклякає поряд із Тетяною Юрківною у парадній нерухомості взірцевого вартового.
«Нєподальоку от озера, — починає вона, — в котором відни билі жаби. Чиж, сідя на вєтвє, пєл…» — Юлія Маркевич пише записку Стьобецькій: «Якщо хочеш, подруга, йдемо разом сьогодні увечері до Лисого. В нього старі поїхали до Польщі, хата вільна. Він має „відик“. Я за тобою зайду о сьомій». — Гості Валтасара починають наповнювати бенкетну залу палацу. Вони в чорному святковому одязі, ретельно поголені, з відполірованими до блиску зубами. Зуби гостей блищать так сильно, що в декого з присутніх очі вкриваються захисною плівкою. Потроху вся зала наповнюється Гундаксарами. Вони співають сакральний гімн: «Нехай добра лінза вироджується без лінзотрусів! Нехай живе вічно наш справедливий тлустий Валтасар!» — Стьобецькій передають записку від Юлії. Вона читає записку, декілька секунд думає, потім обертається до Маркевич і примружує на знак згоди красиві, сірі, ледь скошені очі. Юлія посміхається кутиками рота. — У бенкетну залу входить сам цар Валтасар.
Гундаксари вітають свого володаря гучним клацанням полірованих зубів. Учта починається, і Ян-Вангус-Нострадамус подає монарху пергамент із Пророцтвом Вичерпання Плану. Цар задоволений, бо ментальність лінзомешканців базується на аксіомі, що життя = виродженню, і кожне пророцтво, що підтверджує цю істину, наповнює щирих вавилонян почуттям спокійної якісної приречености, наповненої життєвим змістом. «Жаби поскакалі іскать для себя новеє жіліщє…» — декламує Паньків.
Уляна Тарасівна раптом помічає на обличчі Маркевич надмірний макіяж і записує її прізвище до свого нотатника. Запис вона обводить подвійним картушем. — На стіл Валтасарової Учти подається перша страва під назвою «Паштет минулої величі Постмодернополя». Паштет створений з маргінальної духовної їжі епохи світового занепаду. Він надзвичайно смачний. Залу наповнює вдоволене клацання зубів. Двійко Гундаксарів починають суперечку, наскільки цей паштет пришвидшує священний процес виродження. Перший пропонує формулу а = ТР/2п, а другий — а = √ ТР/2п, де «а» — прискорення виродження, «TP» — коефіцієнт минулої величі Постмодернополя, а «п» — кількість перетравленого шлунком паштету. — Балюта читає: «6.21. Закон математики не виражає ніякої думки». «Я б не погодився з вами, пане Людвіг», — хитає він головою і помічає, що Олена Паньків вичерпала розповідь.
