Читать «Візантійська фотографія» онлайн - страница 10

Три роки знала вона, Біанка Рамона, що її чоловік Беренгар, двадцять восьмий граф де Ебро, командор Ордену Калатрава, зраджує шлюбній обітниці, кохаючись у смердючому притоні Санчо Бубаса з єретичкою і циганкою Рікетою… Три роки вона мовчала — тільки її сповідник отець Фернандо знав глибини неможливого, що їх досягло її терпіння. Мудрий сповідник відкрив їй істину про дружбу шляхетності і чекання — лише безродним селюкам Бог вибачає нетерплячість. Біанка Рамона упокорилась: тридцять поколінь її благородних предків — від готського короля Рікареда Католика до покійного батька — підтримували її в цьому упокоренні і перемогли: Бог виповнив досконалість часу — 16 липня 1212 року від Різдва Христового, в переможній битві побіля Лас Навас де Толоса, граф Беренгар був смертельно поранений магометанами і вмер у червоному наметі свого сюзерена короля Альфонсо Восьмого…

Вона проминула замкову трапезу, що сяяла кольоровою мозаїкою і астурійським мармуром лицарського столу, пройшла повз рожеву статую короля Санчо, що тримав трофейний дамаський меч у зведеній для удару руці, піднялась сходами у свій літній альков, завішаний квадратними полотнищами з червоного шовку. Там, між образом Мадонни Рятівниці і пірамідою кипарисових скринь, графиня застигла у непорушності неквапливого вибору.

Потік часу став теплим і покірливим, немов упалий у дрімливість стомлений коханням чоловік. Біанка Рамона відчувала себе господинею цього потоку. Циганку замкнули суворі лещата влади графині де Ебро, регентки малолітнього Хайме, двадцять дев'ятого володаря замка, і вирвати блудницю з цих лещат не зміг би тепер Найсвятіший Отець у Римі: левиці Кастілії здобичі-бо не віддають.

Графиня думала про помсту.

Спочатку вона вирішила, що накаже здерти з живота та стегон Рікети шкіру і посадити її у бронзову ванну з ропою. Але така ванна у Лос Кампос да Санта Фе була одна-єдина. Регентці здалося, що їй буде потім не дуже приємно митись у знарядді для тортур. Після довгих роздумів її уява зупинилась на страті розпеченим залізом; подробиці та послідовність катувань вона вирішила обговорити з вченим ченцем Дієго.

Втішена тим, що далі думати вже не треба, графиня де Ебро вклякала до молитви; потім чорношкіра мавританка роздягла її та обтерла тіло володарки ганчіркою, змоченою у лавандовій воді.

Хриплуваті кастільські півні вже присвятили сутінкам недовгі співи, вже процокали галереями ковані чоботи нічної варти, а сон все ухилявся від лавандових обіймів графині. Вона слухала нічні звуки фортеці: ось хлопчик-паж заліз на рипливу постіль чорношкірої служниці і та застогнала від сподіваної щедрості юного тіла; ось п'яний капітан Вамба заспівав з-під воза бойового тропаря і налякав вартових псів внутрішньої брами — ті загавкали; ось вдарили малі дзвони монастиря Саагуна, закликаючи братів-клюнійців до нічних молитовних пильнувань.

Графиня не спала.

Вона встала з ліжка і навмисно зачепила ногою мідний казан; той загуркотів підлогою. З-за шовкового вітрила вискочила гола перелякана мавританка. Графиня зауважила блискучу рідину на її чорних литках. Володарка Лос Кампос да Санта Фе завагалась — чи не подобались Біанці Рамоні, — вона вдарила служницю шкіряним паском: «Одягни мене, мавпо!»