Читать «Відчинено двері до Малої Європи» онлайн - страница 8

Аби порушити неприємну мовчанку, яка запанувала після повідомленого мною, я жартома додала, що пані за бюрком радила мені взяти візу в Берліні.

– Так це ж ідея! – вигукнув один із організаторів. – Радник із питань євроінтеграції польського консульства в Берліні – мій друг.

Частина 2 2\5

У вечірній програмі вроцлавської частини конференції я побачила знайому назву слупського джазового квартету і чомусь втішилася. Але цього разу вони грали самі, без неї. Перед початком виступу один із музикантів, той самий, що так добре орієнтувався у творчості Скотта Джопліна, розповів, що це другий їхній виступ у Вроцлаві, але цього разу вони почувають себе якось неповноцінно, бо перед тим були у Львові, де познайомилися із чудовою вокалісткою, яка після однієї репетиції імпровізувала з ними відразу на сцені, і їм це страшенно сподобалося. Вони дуже хотіли запросити її сюди, але її не відпустили з роботи, і тепер вони почувають себе неповноцінно.

І справді, попри набагато кращу визвучку й акустику, яка відрізняла вроцлавський концерт від львівського, музиці бракувало альтруїстичної енергетики солістки, яка додавала темпераменту бездоганно правильній і відлагодженій грі музикантів.

Частина третя, берлінсько-львівська

У Берліні візу мені видали без проблем. Щоправда, стару не анулювали, а просто додали ще одну. Тепер згідно з однією візою я мала право перебувати на території Польщі 33, а згідно з іншою – 10 днів. Як я довідалася в Берліні, дійсна шенгенська віза, давала мені ще по п’ять днів при в’їзді і при виїзді. Усе це виглядало трохи заплутано, тому я не здивувалася, коли митник на німецько-польському кордоні, побачивши мій проїзний документ, спітнів і знервовано витер чоло хустинкою. Потім стиснув зуби і викликав по рації підмогу, а всі пасажири поїзда зацікавлено спостерігали за перевіркою, яка тривала довше, ніж контроль усіх решти пасажирів потяга, разом узятих. Хоча, можливо, така реакція була у цих митників на всі українські паспорти, у яких потрібно ставити штампи і перевіряти дані через комп’ютер, а не просто контролювати у пасажирів саму лише наявність паспортів, максимум – те, чи паспорт ще дійсний.

– Я так вам заздрю, – зітхнула моя сусідка, німкеня. – Все життя мріяла отримати хоча б один штамп у паспорті, і так ніколи й не вдалося. А у вас усе так романтично, візи, консульства, перевірки.

Її нігті були в ідеальному стані, їх вкривав ніжно-рожевий манікюр. Обручки на її пальці не було, хоча це ні про що і не свідчить.

Розібратися у моєму паспорті тепер і справді було нелегко, у працівників польського консульства в Берліні це також зайняло чимало часу. Спочатку вони питали, чому візу мені було анульовано, далі не могли зрозуміти, на якій підставі відмовлено у видачі нової, потім довго думали над тим, чому відмов аж дві. Насамкінець попросили мене показати письмове підтвердження того, що польське консульство у Львові помилилося. Я мовчки подала їм стосик копій факсів від організаторів конференції до польського консульства у Львові (числом 43), на жоден із яких не було отримано відповіді. Далі працівники берлінського консульства спробували додзвонитися до львівського і порозмовляти із черговим консулом. Врешті зрозуміли, що справа ця надто складна, аби в неї вникати, і просто поставили мені ще одну візу.